Правові основи впровадження штучного інтелекту в облік і менеджмент агросектору

Анотація

Метою дослідження є обґрунтування концептуальних засад нормативно-правового регулювання впровадження штучного інтелекту (ШІ) в систему управління аграрним сектором України з урахуванням міжнародного досвіду, а також виявлення ключових бар’єрів, прогалин і перспектив адаптації української нормативної бази до сучасних викликів цифрової трансформації агробізнесу. Методи. У процесі дослідження застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує елементи нормативно-правового аналізу, порівняльного правознавства, інституціональної економіки та управлінських наук.Використано метод системного аналізу для виявлення взаємозв’язків між елементами нормативного забезпечення ШІ та структурою аграрного управління; порівняльно-правовий метод – для аналізу законодавчих ініціатив США, ЄС (EU AI Act) та України; контент-аналіз – при вивченні наукових публікацій, стратегій, урядових документів; методи індукції та дедукції – для формулювання висновків щодо національних особливостей регулювання; метод експертного оцінювання – для класифікації ключових бар’єрів і ризиків нормативного середовища. Результати. У ході дослідження систематизовано основні проблеми нормативного забезпечення впровадження ШІ в аграрному менеджменті України.Виявлено фрагментарність законодавства, відсутність спеціалізованих норм щодо відповідальності за алгоритмічні рішення, нестачу стандартів аграрних даних, обмежену цифрову спроможність малих підприємств та слабку інтеграцію етичних принципів. На основі аналізу міжнародного досвіду запропоновано напрями гармонізації українського законодавства з положеннями EU AI Act, розробку галузевих кодексів етики, створення механізмів сертифікації ШІ-систем та підтримки цифрової інклюзії. Висновки. Нормативне регулювання ШІ в агросекторі має трансформуватися з обмежувального механізму в інструмент стимулювання інновацій, підвищення ефективності управління та забезпеченнясталого розвитку. Інституційна архітектура, що формується в Україні, створює передумови для інтеграції міжнародних стандартів, проте потребує подальшої системної адаптації до умов цифрової економіки та специфіки аграрного виробництва.