Агротехнічні заходи захисту гороху підзимового строку сівби від кореневих гнилей в умовах Лісостепу України

Анотація

Мета. Встановлення симптомів, розповсюдження і типів прояву кореневих гнилей гороху різних підзимових строків сівби в типовому господарстві в умовах Лісостепу України, визначення шкодочинності захворювання, вплив строків сівби на фітосанітарний стан посіву, оцінка впливу метеорологічних чинників і строків сівби на розвиток хвороби, а також обґрунтування біологічної та господарської ефективності агротехнічних заходів захисту культури. Методи. польовий – для визначення шкодочинності захворювання, впливу строків сівби на фітосанітарний стан посіву врожайності зерна, кількісних, лінійних та біометричних вимірів рослин; спостереження – для визначення фаз росту й розвитку рослин, загального стану посівів та появи шкідливих організмів; лабораторний – визначення структури врожаю, статистичний – для оцінки достовірності даних. Результати. Встановлено, що найвищі показники польової схожості насіння та енергії появи сходів, відмічено за оптимального строку сівби (25.09), де польова схожість становила 88,9 %, що на 3,5 % більше порівняно з раннім і на 10,6 % більше, порівняно з пізнім строком сівби. В результаті досліджень виявлено, що поширеність кореневих гнилей зростала протягом вегетації у всіх варіантах досліду. Найнижчий рівень ураження, відмічено за оптимального строку сівби (25.09), де у фазу цвітіння поширеність становила 34,2%, що на 5,4% менше порівняно з раннім строком та на 15,3 % менше, порівняно з пізнім строком сівби. Найвищий рівень перезимівлі рослин встановлено за оптимального строку сівби (25.09) – 93,6%, що на 3,8% перевищує показник раннього строку та на 12,2% – пізнього. Високий відсоток перезимівлі за цього строку, пояснюється формуванням добре розвиненої кореневої системи та оптимальним ступенем загартування рослин до настання стійких низьких температур. Пізній строк сівби (05.10), характеризувався найнижчим рівнем перезимівлі (81,4%), що зумовлено недостатнім розвитком рослин восени, зниженням накопичення пластичних речовин і підвищеною чутливістю до стресових факторів зимового періоду. Аналіз отриманих даних показав, що розвиток кореневих гнилей був найменшим за оптимального строку сівби і становив перед збиранням урожаю 23,8 %, тоді як за раннього строку – 28,2 %, а за пізнього – 37,1%, що на 4,4% менше порівняно з раннім і на 13,3% менше порівняно з пізнім строком сівби. Показники маси 1000 насінин, також варіювали залежно від строків сівби. Максимальне значення (252,8 г), зафіксовано за оптимального строку, що відповідає сортовим особливостям Мороз НВ (240–260 г). Кореляційно-регресійна залежність між ступенем розвитку кореневих гнилей (%) та урожайністю гороху (т/га) за різних строків підзимової сівби, демонструє чітко виражену обернену (негативну) лінійну залежність: зі збільшенням інтенсивності розвитку кореневих гнилей урожайність достовірно зменшується. Найвища урожайність (2,91 т/га), сформована за мінімального розвитку хвороби (23,8%) – оптимальний строк сівби (25.09). Висновки. Строки підзимової сівби, істотно впливають на перезимівлю рослин, розвиток кореневих гнилей та формування врожайності гороху. Оптимальний строк сівби (25.09) забезпечує найвищий рівень перезимівлі – 93,6%, найменший розвиток кореневих гнилей – 23,8% та найвищі маси 1000 насінин (252,8 г) і урожайність (2,91 т/га). Встановлено тісний зворотний кореляційний зв’язок між розвитком кореневих гнилей та урожайністю (r ≈ –0,999). Регресійний аналіз показав, що кожен 1% підвищення інтенсивності хвороби знижує врожайність на 36,5 кг/га. Отримані експериментальні дані свідчать, що строки підзимової сівби є ефективним агротехнічним чинником регулювання фітосанітарного стану посівів гороху та можуть бути використані як важливий елемент інтегрованої системи захисту культури від кореневих гнилей.