Аграрні інновації

Алелопатична дія післяжнивних решток попередників на посівні якості та проростання насіння пізніх ярих культур

А.Л. Андрієнко — 2026-05-06

Мета. Встановити алелопатичний вплив водних витяжок післяжнивних решток пшениці озимої, кукурудзи, сої, соняшнику та гречки на енергію проростання, лабораторну схожість і темпи проростання насіння кукурудзи, сої та соняшнику. Методи. Основний – лабораторний дослід, додатковий – кореляційний аналіз. Алелопатичну активність післяжнивних решток оцінювали методом тестових біопроб за водними витяжками різної концентрації. Лабораторні дослідження проводили на базі Інституту сільського господарства Степу НААН. Результати. Водні витяжки з післяжнивних решток пшениці озимої, кукурудзи, сої, соняшнику та гречки проявляли диференційований вплив на енергію проростання та лабораторну схожість насіння кукурудзи, сої та соняшнику. Контрольні показники енергії проростання та схожості насіння були найвищими: кукурудза – 88% та 92%, соя – 85% та 88%, соняшник – 88% та 93%. Значний інгібуючий ефект спостерігався для насіння кукурудзи на витяжках із решток соняшнику, де енергія проростання була меншою на 5%, а схожість – на 6%. Помірний ефект спостерігався за використання решток пшениці озимої та гречки (зниження 4–5%), слабкий – за решток кукурудзи, а рештки сої майже не впливали на ці показники. Також за дією на довжину проростків насіння кукурудзи найбільш інгібуючий ефект проявляли рештки соняшнику. Насіння сої найбільш негативно реагувало на рештки пшениці озимої (83% енергії проростання, 86% схожості), помірний ефект спостерігався за решток гречки та сої, а рештки кукурудзи і соняшнику впливали незначно. Для насіння соняш-нику найбільш інгібуючими були рештки пшениці озимої, соняшнику та гречки (зниження показників енергії проростання на 5–6%, схожості – на 5%), тоді як рештки кукурудзи і сої мали слабкий ефект (1–2%). Збільшення концентрації післяжнивних решток пшениці озимої від 25% до 100% призводило до зниження показників енергії проростання та схожості насіння кукурудзи на 3–5%, соняшнику – на 4–6%, тоді як витяжки решток кукурудзи у концентрації 25–100% практично не впливали на проростання насіння кукурудзи та соняшнику. Висновки. Вплив способу збирання попередників (з вивезенням чи без вивезення побічної продукції) проявлявся вже на початкових етапах проростання насіння пізніх ярих культур. Водні витяжки післяжнивних решток пшениці озимої, соняшнику та гречки знижували енергію проростання та лабораторну схожість насіння, тоді як рештки кукурудзи і сої впливали мінімально. Найбільший інгібуючий ефект спостерігався для насіння кукурудзи та соняшнику на витяжках із решток соняшнику та пшениці озимої, а насіння сої було відносно стійким. Показники довжини проростків також зменшувалися під впливом алелохімічних сполук, особливо при високій концентрації решток пшениці озимої. Результати свідчать про диференційований алелопатичний вплив післяжнивних решток на початковий ріст культур. Урахування цих ефектів при плануванні сівозмін і виборі способу обробітку ґрунту дозволить зменшити негативний вплив побічної продукції попередників на сходи та стартовий ріст пізніх культур.

Агробіологічні особливості вирощування сорго віникового в Україні та світі

В.М. Балабан — 2026-05-06

Мета. Узагальнення сучасного стану вирощування сорго віникового (Sorghum vulgare var. technicum) в Україні та світі, аналіз агробіологічних, економічних і технологічних аспектів його культивування, а також виявлення основних тенденцій, проблем і перспектив розвитку галузі. Результати. Вирощування сорго віникового є актуальним у контексті вирішення ряду важливих наукових і практичних завдань, пов’язаних з адаптацією сільського господарства до кліматичних змін, пошуком альтернативних джерел технічної сировини та диверсифікацією виробництва в аграрному секторі. У статті висвітлено агробіологічні особливості вирощування сорго віникового як перспективної сільськогосподарської культури в Україні та світі. Розглянуто морфологічні та біологічні властивості рослини, зокрема її потужну кореневу систему, високу посухо- і жаростійкість, здатність ефективно використовувати вологу та формувати врожай навіть за несприятливих ґрунтово-кліматичних умов. Встановлено, що сорго належить до найбільш адаптивних культур, поширених у тропічних і субтропічних регіонах, де воно використовується для кормових, технічних і промислових цілей. Проаналізовано світовий досвід вирощування сорго, зокрема в таких країнах, як Південна Америка, Бразилія, Нігерія, Китай та Австралія, які є лідерами за обсягами виробництва. Встановлено, що підвищення врожайності культури у світі досягається за рахунок впровадження адаптивних сортів і вдосконалення технологій вирощування, а середня врожайність у провідних країнах становить понад 4 т/га. Окрему увагу приділено особливостям вирощування сорго віникового в Україні. Визначено, що в умовах кліматичних змін культура набуває все більшого значення завдяки високій адаптивності до посухи та низькій вибагливості до ґрунтів. Обґрунтовано важливість підбору сортів, оптимальних строків сівби, норм висіву та систем удобрення для реалізації генетичного потенціалу культури. Встановлено, що впровадження сучасних агротехнологій є ключовим чинником підвищення врожайності, яка в Україні поки поступається світовим показникам. Узагальнено перспективи розвитку вирощування сорго віникового як економічно вигідної, екологічно стійкої та багатофункціональної культури, здатної забезпечити стабільне виробництво в умовах глобальних кліматичних змін. Висновок. З огляду на глобальні кліматичні виклики та потребу в стабільному виробництві сільськогосподарської продукції, сорго віникове має значний потенціал як стратегічна культура для забезпечення продовольчої та економічної безпеки. Результати дослідження можуть бути використані науковцями, агрономами та сільськогосподарськими виробниками для вдосконалення технологій вирощування сорго віникового та підвищення його конкурентоспроможності на внутрішньому й світовому ринках.

Вплив мінеральних добрив на висоту рослин гороху посівного та ячменю ярого

В.С. Бігун — 2026-05-06

Мета. З’ясувати специфіки впливу мінеральних добрив на інтенсивність перебігу ростових процесів та продуктивність ячменю ярого у чистих і змішаних посівах із горохом посівним.
Методи. Під час проведення дослідження та встановлення реакції ячменю на різні рівні мінерального живлення (N30P30K30, N45P45K45, N60P60K60) було використано польові, лабораторні та статистичні методи.
Результати. Використання мінеральних добрив у більшості варіантів призводило до зростання висоти рослин гороху посівного та ячменю ярого, проте оптимальні дози відрізнялися залежно від складу агрофітоценозу. Для одновидового посіву максимальні показники досягалися переважно на високих рівнях живлення (N60P60K60), хоча ефективність приросту поступово зни-жувалася. Спостереження показали, що інтенсивний ріст рослин ячменю ярого у висоту було відмічено через 60 діб від повних сходів за застосування мінеральних добрив у нормі 60 кг/га, що становило 1,53 см за добу. Зменшення норми висіву обох культур в травостої на 50 % від повної забезпечило середньодобовий приріст висоти 1,60 см/за добу та у гороху посівного 1,43 см за добу на фоні максимального удобрення. Тобто в даному агрофітоценозі відмічено сприятливі умови для обох культур за оптимального співвідношення компонентів, які під час вегетації активізували один одного у посіві, порівняно з одновидовим посівом. Вже – через 80 діб від повних сходів в травостої відмічено зменшення ростових процесів у ячменю та гороху посівного, де середньодобовий приріст рослин у висоту знаходився в межах відповідно 1,02–1,21 та 0,94–1,15 см за добу.
Висновки. Таким чином, результати підтверджують, що поєднання ячменю з горохом у змішаних посівах сприяє підвищенню ефективності використання поживних речовин, забезпечує стабільність росту й розвитку та дозволяє зменшити потребу у високих дозах добрив. Це має важливе практичне значення у контексті ресурсозбереження та екологізації агровиробництва.

Попередники, удобрення, погода як фактори впливу на якість зерна пшениці озимої

С.І. Бурикіна — 2026-05-06

Мета. Визначити вплив погодних умов, попередників та видів добрив на фізичні показники зерна пшениці озимої та вміст в ньому білка
Методи. Польовий дослід, лабораторні для визначення показників якості зерна (вміст білка, маса 1000 зерен, маса 1 літра), статистичні: обробка результатів досліджень, встановлення кореляційних зв’язків та прогнозування з використанням методів простої регресії за допомогою статистичних пакетів SPSS, R та офісного пакету Excel. Об’єкт досліджень – якість зерна пшениці озимої м’якої за впливом попередників (чорний пар, сидеральні пари та зароблена солома ячменю ярого), добрива (мінеральні – NPK, NP; органічні – перегної великої рогатої худоби та відходів з вирощування грибів; комплексні препарати з удобрювально-стимулюючою дією – КПУСД, які містять гумінові, та амінокислоти і комплекс мікроелементів).
Результати. За результатами досліджень встановлено, що вплив попередника у формуванні параметрів якості зерна визначається видом удобрення: при вирощуванні пшениці озимої на природному фоні та при використанні мінеральних добрив частка впливу попередника у формуванні білковості зерна незначна (0,2-6,4%); за умови використання органічних добрив – 50,0% та препаратів удобрювально – стимулюючої дії – 25,6%; маса 1000 зерен та натура зерна детермінується попередником на 18,9-21,2% незалежно від виду добрив;
– частка впливу мінеральних добрив у процесі накопичення білка в зерні в погодних умовах Південного степу складала 54,4%, органічних добрив – 24,9%, препаратів удобрювально – стимулюючої дії – 39,5%; на формування фізичних показників (маса 1000 зерен, натура) більший вплив мали препарати удобрювально – стимулюючої дії 41,2% та 31,3% на відміну від мінеральних добрив – 37,8% та 24,9%;
– кореляційні залежності між параметрами погодних умов весняно-літньої вегетації та показниками якості зерна пшениці озимої: в більшості випадків максимальний вплив мали опади і температура травня та червня (r=/0,82-0,99/);
– обернений зв’язок середнього ступеню між вмістом білка та масою 1000 насінин в середньому за системами удобрення (r= – 0,69), який за видами добрив коливався від /0,18 до 0,90/.
Висновки. Частка впливу попередника визначається видом удобрення. Мінеральні добрива мали більший вплив на синтез білка в зерні пшениці озимої (54,4%), а органічні добрива та препарати удобрювально – стимулюючої дії – на масу 1000 зерен і натуру (41,2% та 31,3%). На формування параметрів якості зерна максимальний вплив мали опади і температура травня та червня (r=/0,82-0,99/).

Агробіологічні проблеми функціонування лісових захисних смуг в умовах інтенсивного землеробства та зміни клімату

Н.Г. Вітер — 2026-05-06

Значний життєвий вік полезахисних лісових смуг, зміна клімату, інтенсифікація землеробства значно погіршують умови функціонування та пригнічують їх ріст і розвиток. Мета дослідження: аналіз сучасного агробіологічного стану полезахисних лісосмуг Лісостепу Правобережного в умовах зміни клімату та інтенсифікації землеробства. Дослідження проводились у межах 28 полезахисних лісосмуг на обраних тест полігонах 100 м довжиною у чотирьох повтореннях. Для дослідження було визначено: кількість рядів дерев у кожній лісосмузі, відстань між рядами та рядах, ширину і висоту лісосмуги, обхват стовбура дерев на висоті 1,3 м, прояв ознак поширення хвороб та шкідників на листі дерев.

Кількість дерев у полезахисних лісосмугах змінювалась від трьох до восьми. Основні лісосмуги мали 5-8 рядів дерев, а допоміжні 3-4 ряди, продувні 4-5 ряді, а щільні – 8 рядів. Відстань дерев між рядами у різних полезахисних лісосмугах відповідно дорівнювала 1,0-3,5 м. Більша ширина міжрядь була визначена між допоміжними полезахисними лісосмугами, порівняно з основними, у 1,5-3 рази. У рядах полезахисних лісосмуг дерева висаджувались на відстані 1,0-2,0 м. Більш розріджено були висаджені продувні лісосмуги, більш густо – щільні. Різниці у відстані між деревами у рядах основних і додаткових плезахисних лісосмугах одних і тих же конструкцій не було визначено.

Найбільше зрідження дерев у рядах полезахисних лісосмуг, у порівнянні з проектним висаджуванням, визначено у щільній основній лісосмузі – 70% і продувній основній лісосмузі – 60%. У решти лісосмугах зрідження дерев у рядах також було значним і склало 50%. Ширина полезахисних лісосмуг варіювала від 7 до20м. Найширшими були щільні полезахисні лісосмуги, найвужчими – продувні. Найбільше хвороб та шкідників було виявлено на клені гостролистому у щільній полезахисній лісосмузі. Хвороба борошниста роса розвивалась на 30% листя, а грубе обгризання виявлене на 45 % листової поверхні. Найбільша кількість дерев із засихаючими верхівками та бічними гілками була у основній продувній лісосмузі: 20 % дерев ясена ланцетолистого та 37 % дерев клена гостролистого, а також у 15 % дерев ясену ланцетолистого у основній ажурній полезахисній лісосмузі.

Формування структури врожаю перспективних сортів пшениці озимої залежно від строків сівби в умовах Півдня України

С.В. Власенко — 2026-05-06

Зростання кліматичної мінливості, підвищення середньодобових температур повітря та нерівномірний розподіл опадів істотно впливають на формування основних елементів продуктивності пшениці озимої та вимагають встановлення оптимальних строків її сівби. Метою дослідження є науково обґрунтувати оптимальні строки сівби сортів пшениці озимої Катруся Одеська, Довіра Одеська, Гейзер, Пейзаж, Вагома і Громада та встановити їхній вплив на формування елементів структури врожаю і рівень продуктивності в агро-кліматичних умовах півдня України. Методи. У процесі виконання досліджень використовували польовий метод, лабораторний та математично-статистичний методи. Дослідження проводили у 2024–2025 роках із використанням нових сортів Катруся одеська, Довіра одеська, Гейзер, Пейзаж, Вагома та Громада за сівби 25 вересня, 5, 15 та 25 жовтня. Результати. У процесі досліджень встановлено істотний вплив строків сівби на морфологічні показники рослин, зокрема довжину пагона, кількість продуктивних стебел, довжину колоса, кількість зерен у колосі, масу 1000 зерен, а також на реалізацію генетично зумовлених сортових особливостей сортів Катруся Одеська, Довіра Одеська, Гейзер, Пейзаж, Вагома та Громада. Визначено, що оптимальні строки сівби (5–15 жовтня) забезпечують формування максимальної кількості продуктивних стебел, підвищення маси 1000 зерен і зростання біологічної врожайності. Рання сівба (25 вересня) сприяла інтенсивнішому росту вегетативної маси, однак у частини сортів супроводжувалася зниженням показників продуктивності. Пізній строк сівби (25 жовтня) зумовлював зменшення кількості продуктивних стебел і загальне зниження врожайності. Висновки. Найвищі показники біологічної врожайності зафіксовано у сортів Пейзаж (959,1 г/м²), Гейзер (921,4 г/м²) та Громада (902,1 г/м²) за сівби 15–25 жовтня. Отримані результати підтверджують визначальну роль строків сівби в їх реалізації потенціалу про-дуктивності перспективних сортів пшениці озимої в умовах Південного Степу України.

Вміст білку у насінні сої залежно від розвитку симбіотичного апарату рослин за передпосівної обробки насіння метаболічно активними речовинами

В.М. Гавій — 2026-05-06

Соя є однією з провідних зернобобових культур світового землеробства, що зумовлено високим умістом рослинного білка та олії в її насінні. Зростання попиту на соєву продукцію актуалізує необхідність покращення біохімічного складу насіння культури шляхом використання ефективних регуляторів росту, застосування яких є невід’ємною складовою сучасних технологій рослинництва. Мета. Дослідження вмісту білку у насінні сої залежно від розвитку симбіотичного апарату рослин за передпосівної обробки насіння метаболічно активними речовинами. Методи дослідження. Польові дослідження проводили згідно методики польових дослідів. Визначення білків у рослинному матеріалі проводили по методу Лоурі. Cтатистичну обробку результатів виконували методами математичної статистики із застосуванням пакета «Аналіз даних» MS Excel 2016 та критерію Стьюдента. Результати. Кількість і маса бульбочок на бічних коренях сої зростали до завершення фази цвітіння, після чого у фазу наливання насіння спостерігалося їх зменшення, що пояснюється перерозподілом пластичних речовин на користь формування репродуктивних органів. Передпосівна обробка насіння комбінацією вітамін Е + убіхінон-10 виявилася найбільш ефективною протягом усього періоду досліджень. У фазу цвітіння у дослідних варіантах відзначалося накопичення маси бульбочок у межах 208,57–289,87 мг на одну рослину. Максимальні значення загальної маси бульбочок на бічних коренях зафіксовано у цій фазі за умов передпосівної обробки насіння комбінацією вітамін Е + убіхінон-10. За використання цієї комбінації вміст сирого протеїну був вищим порівняно із варіантом, де застосовували регулятор росту Вимпел. Висновки. Кількість і маса бульбочок на бічних коренях зростали до завершення фази цвітіння сої, тоді як у фазу наливання насіння відзначалося зниження цих показників як у кількісному, так і у ваговому вираженні. Найвищу ефективність серед досліджених композицій протягом усього періоду досліджень забезпечила передпосівна обробка насіння поєднанням вітаміну Е з убіхіноном-10. Виявлено залежність вмісту білка в насінні сої від розвитку симбіотичного апарату рослин: підвищені показники сирого протеїну формувалися у рослин із більшою кількістю та масою бульбочок на бічних коренях сої. Найбільш характерними ці показники були для рослин, вирощених із насіння, обробленого комбінаціями вітамін Е + убіхінон-10 та вітамін Е + метіонін + ПОБК + MgSO4. За використання комбінації вітамін Е + убіхінон-10 для передпосівної обробки насіння сої кількість та маса бульбочок на бічних коренях сої, вміст сирого протеїну у насінні сої був вищим порівняно із показником варіанту, де застосовували регулятор росту Вимпел.

Продуктивність амаранту за поєднання передпосівної обробки насіння та оптимізованого мінерального живлення

В.В. Гамаюнова — 2026-05-06

Мета досліджень полягала у визначенні впливу різних доз мінерального добрива, позакореневих підживлень препаратом Азотофіт та передпосівної обробки насіння на формування врожайності амаранту в умовах Південного Степу України. Методика досліджень. Дослідження проводили у 2023–2025 рр. на чорноземі південному в ННПЦ Миколаївського НАУ. У досліді висівали сорт амаранту Лєра. Дослід двофакторний: Варіант живлення (фактор А): 1. Контроль (без добрив і препаратів); 2. N15P15K15; 3. N15P15K15 + поза-кореневе підживлення Азотофітом у фазу 4–6 листків; 4. N15P15K15 + позакореневі підживлення Азотофітом у фази 4–6 листків та на початку бутонізації; 5.N30P30K30; 6. N30P30K30 + позакореневе підживлення Азотофітом у фазу 4–6 листків; 7. N30P30K30 + позакореневі підживлення Азотофітом у фази 4–6 листків та на початку бутонізації; 8. Без добрив + позакореневі підживлення Азотофітом у фази 4–6 листків та на початку бутонізації. Препарат застосовували у вигляді водного розчину нормою 1,0 л/га препарату з витратою робочої рідини 300 л/га. Обробка насіння (фактор В): 1. Обробка водою; 2. Обробка Азотофітом (1 л/т). Підживлення проводили Азотофітом у фази – 4–6 листків та початок бутонізації (1,0 л/га). Агротехніка – загальноприйнята для зони Південного Степу. Результати досліджень. Урожайність амаранту залежала від поєднання живлення та передпосівної обробки насіння. Мінеральні добрива сприяли зростанню продуктивності культури порівняно з контролем. За внесення N15P15K15 приріст склав 0,60–0,87, а N30P30K30 – 0,90–1,18 т/га залежно від обробки насіння. Максимальну врожайність отримано за поєднання вищої норми добрив з дворазовим позакореневим підживленням і передпосівною обробкою насіння Азотофітом, де середня врожайність досягла 2,09–2,45 т/га, що перевищувало контроль на 1,09–1,27 т/га. Приріст від передпосівної обробки становив від 0,18 т/га у контролі до 0,30–0,32 т/га за мінерального живлення, з середнім значенням 19–20%. Дворазове позакореневе підживлення Азотофітом забезпечувало додаткові прирости 0,18–0,24 т/га, що в окремі роки підвищувало продуктивність на 15–25%. Встановлено, що оптимізовані системи живлення зменшували втрати врожайності у посушливих умовах 2025 року, що свідчить про посилення адаптивного потенціалу культури. Висновки. Встановлено, що поєднання мінеральних добрив, передпосівної обробки насіння і позакореневих підживлень Азотофітом є ефективним елементом технології вирощування амаранту в Південному Степу України. Застосування біопрепарату забезпечує сталий приріст урожайності (18–20%), з максимальною ефективністю за поєднання N30P30K30 та двох позакореневих підживленнь. Це свідчить про доцільність використання біопрепаратів у адаптивних технологіях вирощування.

Ефективність застосування препаратів проти оїдіуму (Erysiphe necator)

Д.Т. Гентош — 2026-05-06

Мета. Удосконалення системи захисту столових сортів винограду від оїдіуму (Erysiphe necator) в умовах Південного Степу України шляхом оцінки ефективності фунгіцидів різних хімічних груп на фоні епіфітотійного розвитку хвороби.
Методи. Дослідження проводили протягом 2023-2025 років на виробничих насадженнях в Одеській області в господарстві ТОВ «Грін Технолоджі ЛТД». Об’єктом дослідження виступав сорт-індикатор безнасінний сорт Sublima Seedless. Застосовували методи польового дрібноділянкового досліду, фітопатологічного моніторингу, розрахунку технічної ефективності за формулою Еббота та статистичного аналізу даних. Провели вивчення препаратів з груп триазолів, стробілуринів, квіназолінонів та морфолінів.
Результати. Аналіз метеорологічних умов підтвердив тенденцію до зміни клімату регіону, що сприяло агресивному розвитку оїдіуму. У критичному 2025 році на контролі зафіксовано 100% ураження грон на гребені, що призвело до втрати 89,1% врожаю. Встановлено, що традиційний захист такими препаратами, як Фалькон, Флінт Стар, забезпечили лише середній рівень захисту, що вказує на формування резистентності місцевої популяції патогену. Найвищу ефективність показали препарати Ліндер та Талендо. Їх застосування забезпечило технічну ефективність на рівні 72-80% та врожайність з куща становила 15,8-16,5 кг із середньої масою грноа 750-780 грам, що відповідає ампелографічним стандартам сорту.
Висновки. Доведено перевагу фунгіцидів із ліпофільними властивостями та газованою фазою, а саме діючих речовин морфолінів та квіназолінонів в умовах посушливого клімату. Рекомендовано включення препаратів на основі фенпропідину та проквіназиду до системи захисту та зменшення резистентності збудника оїдіуму винограду.

Міграція нітрогену та сучасні підходи до планування ефективного азотного живлення при вирощуванні ріпаку озимого в умовах Західного Лісостепу

Н.М. Гловин — 2026-05-06

Мета. Метою досліджень було встановлення закономірностей вертикальної та сезонної міграції нітратної й амонійної форм нітрогену в ґрунті залежно від фаз розвитку ріпаку озимого, а також оцінка ефективності застосування різних форм азотних добрив.
Методи. У процесі проведення роботи використовували загальноприйняті наукові агрохімічні методи та спеціальні методики досліджень з визначення вмісту мінеральних форм нітрогену у ключові фази органогенезу культури ріпаку озимого.
Результати. Установлено, що найбільша концентрація нітратного нітрогену формувалася у верхньому шарі ґрунту (0–20 см) у весняний період інтенсивного росту ріпаку, що зумовлено активною мінералізацією нітратних форм та внесенням азотних добрив. У пізніші фази вегетації спостерігалася тенденція до переміщення нітратів у глибші горизонти ґрунту, особливо за умов підвищеного зволоження, що свідчить про зростання ризику їх вимивання за межі кореневмісного шару. Амонійна форма нітрогену характеризувалася меншою мобільністю та переважно акумулювалася у верхніх шарах ґрунту. За вирощування ріпаку озимого сорту гібридів селекції DSV (зокрема Dominator) встановили, що виявив високу здатність до засвоєння мінерального нітрогену, що сприяло зменшенню його втрат за оптимізованих норм азотного удобрення. Результати досліджень демонструють комплексну оцінку міграційних процесів нітрогену в ґрунті з урахуванням сортових особливостей гібриду ріпаку озимого. У статті обґрунтовано внесення екологічно безпечних норм азотного удобрення, спрямованих на підвищення ефективності використання нітрогену та збереження родючості ґрунтів.
Висновки. У статті висвітлено особливості міграції сполук нітрогену в ґрунтовому профілі за технології вирощування ріпаку озимого сорту гібридів селекції DSV (зокрема Dominator) в умовах фермерського господарства «Вікторія 92» у зоні Західного Лісостепу. Міграція нітрогену в ґрунті – складний процес, що залежить від води, мікроорганізмів і хімічних перетворень. Спостереження ґрунту за вмістом нітратів показали, що застосування мінеральних добрив сприяло накопиченню нітратів в ґрунті лише у другій половині вегетації культури. Але кількість нітратів у фазу сходів ріпаку озимого в 60 см по вертикалі ґрунту, зменшувалась на 1,0-1,3 мг/кг, порівняно з контролями без добрив. Значне зниження нітратів відмічено у верхньому 0-20 см шарі ґрунту – на 5,5-6,3 мг/кг.

Оптимізація застосування фунгіцидних протруйників на фоні різних прийомів обробітку ґрунту при вирощуванні гороху посівного

К.А. Деревенець-Шевченко — 2026-05-06

Мета. Встановити вплив різних прийомів основного обробітку ґрунту (оранка, чизельний, дисковий, No-till) у поєднанні з передпосівним протруюванням насіння на польову схожість, ріст рослин, розвиток асиміляційного апарату та врожайність гороху в умовах Північного Степу України. Методи. Упродовж 2023–2025 рр. у польовому стаціонарі ДУ Інститут зернових культур НААН України проведено двофакторний польовий дослід: фактор А – прийоми основного обробітку ґрунту (оранка, чизельний, дисковий, No-till), фактор B – фунгіцидне протруювання насіння (контроль без протруювання, Вітавакс 200 ФФ, Вайбранс РФС, Сферіко). Визначали польову схожість, висоту рослин, площу листкової поверхні у фазу цвітіння та врожайність зерна. Статистичну обробку виконували в Statistica 10.0; дані наведено як x ± SD; відмінності оцінювали за критерієм Тьюкі при P < 0,05 з поправкою Бонферроні. Результати. Польова схожість мала чіткий градієнт зниження від оранки до No-till, а саме у контролі 84,2 % за оранки та 79,4 % за No-till. Протруювання підвищувало схожість у всіх системах, максимальні значення забезпечував Вайбранс РФС (86,5–90,9 %). Аналогічна закономірність простежувалася за висотою рослин – у контролі 62,4 см (оранка) і 56,7 см (No-till), тоді як на Вайбранс РФС – 69,0 см та 63,1 см, відповідно. Площа листкової поверхні у фазу цвітіння була найнижчою в контролі (28,6–34,2 тис. м²/га) і зростала за протруювання, досягаючи максимуму на Вайбранс РФС (32,7–38,9 тис. м²/га). Урожайність зерна узгоджувалася з показниками формування посівів та розвитку рослин: у середньому за фактором обробітку найвищі значення отримано за оранки (2,73–3,15 т/га), найменші – за No-till (2,51–2,99 т/га). Максимальну врожайність сформовано за поєднання оранки з Вайбранс РФС – 3,15 т/га; приріст порівняно з контролем становив 0,42–0,48 т/га. Висновки. У посушливих умовах Північного Степу України поєднання системи основного обробітку ґрунту з протруюванням насіння є ефективним технологічним ресурсом підвищення стабільності формування посівів і врожайності гороху. Базово найкращі умови формувалися за оранки, тоді як мінімізація обробітку та No-till знижували продуктивність. Протруювання насіння, особливо Вайбранс РФС, істотно покращувало польову схожість, ріст, розвиток листкового апарату і забезпечувало максимальну врожайність на рівні 3,15 т/га, частково компенсуючи зниження продуктивності за менш інтенсивних систем обробітку.

Можливості нових регуляторів росту у покращенні онтогенезу пшениці озимої

Є.П. Дерев’янко — 2026-05-06

Попри широке практичне застосування, реакція різних культур на конкретні молекули триазолів і їхні дози може істотно відрізнятися. Тому встановлення меж варіабельності відповіді у перспективних культур є необхідним для обґрунтування практичного впровадження та коректного формування рекомендацій. Мета. Метою дослідження було оцінити потенціал трьох нових речовин як регуляторів росту рослин з акцентом на їхню здатність підвищувати зимостійкість, визначити доцільність застосування цих нових сполук у майбутніх програмах рослинництва. Методи: Зерно пшениці м’якої (по 1000 насінин на варіант і контроль) передпосівно обробляли шляхом замочування у водних розчинах трьох триазольних сполук: CAS-64 (калій [1,2,4]триазоло[1,5-c] хіназолін-2-тіол), CAS-79 (калій тетразоло[1,5-c]хіназолін-5-тіол) та CAS-67 (5-(2-амінофеніл)-1H-1,2,4-триазол-3-тіолат) у концентраціях 0,01%, 0,02% і 0,04%. Тривалість замочування становила 24 год. Контролем була дистильована вода. Успішність перезимівлі оцінювали візуально та шляхом визначення вмісту розчинних цукрів у вузлі кущення в критичний зимовий період. Результати. Отримані дані свідчать, що формування схожості, стану посівів перед входом у зиму та підсумкового виживання озимої пшениці визначалося насамперед концентрацією застосованих триазольних сполук, тоді як сортова (генотипна) специфічність проявлялася переважно у ступені чутливості до підвищених доз та у величині позитивної відповіді. Загалом для обох сортів простежується типова для ріст-регуляторів дозозалежність: стимуляція за низьких-помірних концентрацій і депресія за надмірної дози. Сорт Співанка в відзначався більшою чутливістю до окремих чинників. Найкращим варіантом, був CAS-79 0,02%, який забезпечив найбільше виживання (приріст до 6,0% до контролю). Для CAS-64 у концентраціях 0,01–0,02% спостерігали стабільне, але менш виражене покращення. Найбільш ефективними для передпосівної обробки насіння виявилися CAS-64 і CAS-79 у концентрації 0,02%, які забезпечували статистично достовірне поліпшення показників перезимівлі озимої пшениці. Отримані фізіологічні зрушення узгоджуються з польовими показниками якості посіву та перезимівлі. Варіанти CAS-79 0,02% і CAS-64 0,02%, які забезпечували найвищі вуглеводні резерви у вузлі кущення, одночасно характеризувалися кращими значеннями схожості та виживання після зими. Висновки. CAS-79 у концентрації 0,02% є найбільш ефективним варіантом для обох сортів, забезпечуючи максимальне підвищення виживання та найкращу узгодженість показників перезимівлі. CAS- 64 0,01–0,02% може застосовуватись як альтернативний, більш м’який варіант із помірним, але стабільним ефектом. CAS-67 не рекомендовано для передпосівної обробки з метою підвищення зимостійкості, оскільки за підвищених концентрацій він викликає виражене зни-ження виживання, особливо у сорту Співанка.

Ефективність сучасних біологічних препаратів у захисті посівів нуту (Cicer arietinum L.) від грибних хвороб

М.А. Джам — 2026-05-06

Метою дослідження було визначити ефективність застосування сучасних біологічних препаратів на основі грибів роду Trichoderma, бактерій Bacillus subtilis, грибів Chaetomium та симбіотичних мікроорганізмів (бульбочкові бактерії і фосфатмобілізуючі мікроорганізми) у технології вирощування нуту (Cicer arietinum L.) в умовах СФГ «Вельчу» Болградського району Одеської області протягом 2024–2025 років. Методика. Польовий – для спостереження за ефективністю застосування сучасних біологічних препаратів, ростом і розвитком рослин, погодно-кліматичними умовами навколишнього середовища та іншими досліджуваними чинниками; вимірювально-ваговий – параметрів структури врожаю, урожайності; математично-статистичний – для проведення дисперсійного аналізу і статистичної обробки даних з метою оцінки достовірності отриманих результатів досліджень. Результати. В умовах СФГ «Вельчу» Болградського району Одеської області середній ступінь пошкодження бобів аскохітозом на період повної стиглості варіював від 7,4 до 17,9 % залежно від варіанту досліду, що свідчить про помірний рівень розвитку хвороби. Застосування біопрепаратів у польових умовах Одеської області дозволило знизити рівень ураження бобів аскохітозом у межах 7–10 % порівняно з контролем, що підтверджує їх ефективність у системі біологічного захисту нуту. Найбільш ефективними виявилися препарати на основі грибів роду Trichoderma spp. та бактерій Bacillus subtilis, які забезпечують максимальне пригнічення розвитку патогену та підвищують фітосанітарний стан посівів. використання біологічних препаратів значно впливає на формування насіння нуту, зокрема на показник недорозвинених насінин. Найбільш ефективними в цьому відношенні, були Serenade ASO (штам Bacillus subtilis QST 713) та RootShield / RootShield Plus (Trichoderma harzianum + Trichoderma virens), які забезпечили зниження недорозвиненості насінин до 0,8–0,9% у порівнянні з контролем (1,9%). Використання біопрепаратів RootShield Plus та Serenade ASO забезпечило мінімальні втрати врожаю до 16,3–16,4%, збільшення врожайністі було на 1,17–1,172 т/га відповідно. Проміжні значення, спостерігалися у варіантах Companion 75 WP, Trichowin та Ketomium, де втрати сягали 17,4–18,8%, а врожайність становила 1,137–1,156 т/га відповідно. Андеріз P, показав помірну ефективність дії, зменшивши втрати до 22,9% та забезпечивши врожайність 1,079 т/га. Висновки. Проведені дослідження підтвердили, що аскохітоз нуту (Ascochyta rabiei) є ключовим фактором зниження врожайності культури в умовах Південного Степу України, зокрема в Одеській області, а також спричиняє утворення недорозвинених насінин та абортованих бобів. Найбільш ефективними у зниженні пошкодження бобів аскохітозом, виявилися Trichowin (Trichoderma spp.), RootShield / RootShield Plus (Trichoderma harzianum + T. virens) та Serenade ASO (Bacillus subtilis QST 713). Вони забезпечили зменшення ураження бобів до 7,4–9,8 %, порівняно з контролем (17,9 %), що підтверджує їх високу антагоністичну активність та стимулюючий вплив на імунітет рослин. Застосування біопрепаратів, сприяло значному зниженню недорозвинених насінин (0,8–0,9 % проти 1,9 % у контролі) та абортованості бобів (15,4–15,6 % проти 24,9 % у контролі), що забезпечило покращення фертильності рослин та підвищення реальної врожайності. Препарати – Companion 75 WP, Ketomium та Андеріз P – мають проміжний ефект, що свідчить про їх допоміжну роль у комплексній системі біологічного захисту. Застосування ефективних біологічних препаратів, дозволяє знизити втрати врожаю нуту на 10–11 % та підвищити продуктивність до 1,17–1,172 т/га, що підтверджує їх доцільність у інтегрованих та органічних системах землеробства.

Вплив технологічних прийомів вирощування на забур’яненість посівів кукурудзи на зерно в умовах правобережного Лісостепу України

І.М. Дідур — 2026-05-06

У дослідженні представлені результати науково-експериментальних робіт, проведених у 2022–2024 роках на дослідних ділянках Вінницького національного аграрного університету в умовах навчально-дослідного господарства «Агрономічне» в рамках реалізації основних завдань прикладного дослідження «Розробка науково-технологічного забезпечення підвищення родючості ґрунтів та раціонального використання потенціалу біоресурсів». Метою роботи було визначення варіантів застосування різних груп Липактиву на ефективність ґрунтових та страхових гербіцидів у порівнянні з Липосамом у посівах кукурудзи на зерно за різних варіантів зволоження. Такий підхід забезпечує комплексне уявлення про роль гідротермічних факторів у реалізації дії гербіцидів і дозволяє коригувати технологічні прийоми для досягнення максимальної ефективності захисту культур від бур’янів. Проведені польові досліди дозволили оцінити, як природне та додаткове зволоження (+100 мм) впливає на чисельність бур’янів на різних етапах вегетації культури. Результати показали, що на ранніх етапах розвитку рослин, через 30 діб після внесення гербіцидів, ступінь зволоження суттєво впливав на рівень забур’яненості. За природного зволоження середня кількість бур’янів на контрольних варіантах без Липосаму становила 19±3 шт./м², тоді як додаткове зволоження сприяло збільшенню чисельності до 26±5 шт./ м². Використання Липосаму Ультра в нормі 0,5 л/га зменшувало чисельність бур’янів за природного зволоження до 17±2 шт./м², а поєднання гербіциду з додатковим зволоженням забезпечувало найнижчий рівень забур’яненості – 14±3 шт./м². Незначна різниця між варіантами з природним та підвищеним зволоженням (не більше 3 шт./м²) свідчить про стабільність дії суміші гербіцидів у різних гідротермічних умовах. До кінця вегетації вплив ступеня зволоження та внесення Липосаму на чисельність бур’янів не спостерігався, що вказує на вирівнювання ефективності гербіцидного захисту протягом усього періоду росту кукурудзи. Отримані дані підтверджують ефективність застосування ґрунтового гербіциду Гвардіан Тетра у суміші з Липосамом Ультра для надійного контролю бур’янів незалежно від рівня зволоження ґрунту та рекомендують використання бакової суміші як складової інтегрованої системи захисту кукурудзи в умовах різного гідротермічного режиму.

Реалізація потенціалу льону-довгунця в агротехнологіях Лісостепу України

О.М. Дрозд — 2026-05-06

Мета досліджень було визначення оптимальних параметрів вирощування льону-довгунця за застосування різних норм внесення мінеральних добрив, регуляторів росту та норми висіву насіння в умовах Лісостепу України. Методи. Дослідження проводили на полях відділу технологій у рослинництві Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН. Результати. Визначено оптимальні параметри умов живлення, застосування регуляторів росту та норм висіву насіння за вирощування льону-довгунця сортів Міандр та Іванівський в умовах Лісостепу України. Установлено ефективність внесення мінеральних добрив, регуляторів росту рослин, норми висіву і реакцію сортів на них. Висновки. Встановлено, що в середньому за 2024–2025 рр. за норми висіву насіння 20 млн шт./га повнота сходів була вищою в усіх досліджуваних сортів. Максимальною вона була в сорту Іванівський за фону N30P45K60 з обробкою насіння 10 мл/т і 2 рази Фітоспектром: у фазі «ялинки» та бутонізації (25 мл/га), де склала 92,70 % і мінімальною для сорту Міандр – 84,70 % за норми висіву 25 млн шт./га на контрольному варіанті без добрив. Встановлено, що найвища врожайність насіння і волокна отримано у сорту Міандр за норми висіву 25 млн шт./га та використання N30P45K60 + обробка насіння 10 мл/т і 2 рази Фітоспектром: у фазі «ялинки» та бутонізації (25 мл/га) відповідно 1,01 і 1,36 т/га (на контролі – 0,65 і 0,96 т/га). Врожайність насіння сорту Міандр перевищувала показник сорту Іванівський на 0,04–0,06 т/га (норма висіву 25 млн шт./га) і на 0,07–0,1 т/га (норма висіву 20 млн шт./га). Найбільш економічно вигідним за умовно чистого прибутку 50049 грн/га та рентабельності 115,9 % виявилось вирощування льону-довгунця сорту Міандр за внесення N30P45K60 з обробкою насіння 10 мл/т і 2 разова обробка Фітоспектром у фазі «ялинки» та бутонізації (25 мл/га).

Ефективність застосування біопрепаратів в технології вирощування гречки за органічного виробництва

О.В. Дутчак — 2026-05-06

Мета. Мета роботи полягає у дослідженні комплексної дії бактеріального препарату Азогран для обробки насіння перед посівом та рідкого органічного добрива-біостимулятора для позакореневого підживлення на урожайність гречки та економічну ефективність за органічного виробництва.
Методи. Дослідження проводили впродовж 2024-2025 рр. на базі Прикарпатської ДСГДС ІСГ Карпатського регіону НААН. Ґрунт дослідної ділянки дерново-підзолистий поверхнево оглеєний середньо-суглинковий, осушений гончарним дренажем. В схему досліду входили наступні варіанти: без використання біопрепаратів (контроль); обробка насіння нанокомпозитивним комплексним бактеріальним препаратом Азогран в трьох різних концентраціях (к-1 (106 кл/мл), к-2 (107 кл/мл), к-3 (108 кл/мл)) з розрахунку 1 л на гектарну норму насіння; поєднання обробки насіння Азограном з одно та дворазовим позакореневим підживленням посівів рідким органічним добривом-біостимулятором Вермимаг – 6 л/га у фазу гілкування та бутонізації. Методи досліджень польовий, лабораторний, розрахунково-порівняльний, математично-статистичний.
Результати досліджень. За результатами досліджень встановлено вагомий вплив поєднання обробки насіння нанокомпозитивним комплексним бактеріальним препаратом Азогран та двох позакореневих підживлень рідким органічним добривом Вермимаг на урожайність гречки та економічну ефективність за органічного виробництва.
Максимальну урожайність насіння гречки отримано за бактеризації насіння Азограном (108 мл/кл) та дворазового позакореневого підживлення у фазу гілкування та бутонізації – 1,67 т/га. При цьому приріст урожайності склав 0,51 т/га або 44% відносно контролю.
Розрахунок економічної ефективності вирощування гречки за органічною технологією вказує на ефективність комплексного застосування бактеризації насіння Азогран (108 мл/кл) та двох позакореневих підживлень рослин Вермимагом, де отримано найвищий прибуток 25734 грн/га та найнижчу собівартість продукції – 6190 грн/т, де рівень рентабельності склав 249 %.
Результати проведених досліджень показують ефективність застосування біопрепаратів в технології органічного виробництва для підвищення урожайності гречки та отримання екологічно чистої продукції.
Висновки. Застосування біопрепаратів в системі удобрення гречки за органічного виробництва достовірно підвищувало урожайність гречки. В дослідженнях 2024-2025 рр. найбільший ефект отримано за поєднання нанокомпозитивного комплексного бактеріального препарату Азогран (108 кл/мл) для обробки насіння та двох позакореневих підживлень рідким органічним добривом-біостимулятором Вермимаг, що забезпечило приріст урожайності гречки 0,51 т/га, або 44 %. При цьому відмічено збільшення чистого прибутку на 9841 грн/га, зниження собівартості продукції на 1709 грн/га за рівня рентабельності 249 %.
Отже, бактеризація насіння та застосування органічного добрива-біостимулятора для позакореневого підживлення посівів сприяло збільшенню насіннєвої продуктивності гречки та підвищенню економічної ефективності органічного виробництва.

Статистична оцінка впливу елементів технології вирощування на динаміку фенологічного розвитку ріпаку озимого

В.І. Жовтун — 2026-05-06

Мета. Метою дослідження була комплексна оцінка реакції ріпаку озимого на дію агротехнічних чинників – внесення сірковмісних добрив, способів сівби та норм висіву насіння через аналіз динаміки проходження фенологічних фаз у сезоні 2024–2025 рр. Робота спрямована на встановлення закономірностей тривалості вегетаційного періоду та ідентифікацію адаптивних механізмів культури залежно від технологічних параметрів вирощування.
Методи. Наукові дослідження базувалися на трифакторному польовому досліді, де фактором А було мінеральне живлення (контроль без добрив та варіант із внесенням сірковмісних добрив), фактором В – спосіб сівби (міжряддя 25 та 60 см), фактором С – густота стояння (250, 320 і 500 тис. шт./га). Методологічна новизна полягає у впровадженні алгоритму трансформації календарних дат настання фаз за міжнародною шкалою BBCH у кількісні параметри. Це дозволило застосувати дисперсійний аналіз для математичної верифікації біологічної мінливості розвитку культури залежно від досліджуваних прийомів вирощування.
Результати. Аналіз польового моніторингу виявив чітку залежність темпів онтогенезу від умов живлення. На неудобрених варіантах спостерігалося прискорене проходження етапів розвитку, що призводило до раннього настання основних фенофаз порівняно з удобреними варіантами. Така тенденція інтерпретується як захисна реакція на дефіцит поживних речовин («вимушене» дозрівання). Внесення сірковмісних добрив забезпечило покращення умов живлення, що змістило настання фінальних стадій на пізніші терміни та збільшило тривалість вегетації до 205–210 діб (на 9–10 діб більше за контроль). Паралельно зафіксовано вплив архітектоніки посіву: при міжрядді 25 см стадія бутонізації наступала на 1–2 дні швидше, ніж при 60 см, а максимальна норма висіву (500 тис. шт./га) корелювала з найбільш раннім завершенням циклу розвитку. Статистична оцінка підтвердила достовірність індивідуального впливу кожного з факторів за відсутності їхньої значущої сумісної взаємодії.
Висновки. Доведено, що досліджувані агротехнічні фактори безпосередньо впливають на тривалість окремих фенологічних фаз та загальний вегетаційний період ріпаку озимого. Використаний алгоритм статистичної обробки даних із трансформацією календарних дат у кількісні показники дозволив за допомогою дисперсійного аналізу математично довести істотність цього впливу. Результати підтверджують, що виявлена мінливість у темпах морфогенезу не є випадковою, а є статистично достовірним відгуком культури на зміни умов живлення та структури агрофітоценозу. Це обґрунтовує можливість точного прогнозування етапів розвитку рослин при впровадженні елементів інтенсифікації.

Вплив біологічних препаратів на фотосинтетичну та зернову продуктивність посівів пшениці ярої

О.І. Заболотний — 2026-05-06

Мета. Статтю присвячено висвітленню результатів експериментальних досліджень щодо впливу передпосівної інокуляції насіння пшениці ярої біологічними препаратами на динаміку формування чистої продуктивності фотосинтезу (ЧПФ) та загальний рівень зернової продуктивності. Доведено, що застосування таких біоагентів, як Гетероауксин, Фітоцид та Біомаг має істотний позитивний вплив на інтенсифікацію вказаних фізіологічних та господарсько-цінних показників.
Методи. Досліджували вплив наступних біопрепаратів: Біомаг (живі клітини бактерії Azotobacter chroococcum), Фітоцид (біологічний фунгіцид широкого спектра дії на основі бактерії Bacillus subtilis) та Гетероауксин (β-індолилоцтова кислота).
Грунт дослідного поля чорнозем опідзолений (гумус – 3,5 %, pH – 6,2). Забезпеченість рухомим фосфором (88 мг/кг) та калієм (132 мг/кг) – за методом Чирикова; легкогідролізованим азотом (103 мг/кг) – за Корнфілдом. Розрахунок ЧПФ та оцінку врожайності проводили за стандартними методиками. Статистичний аналіз результатів здійснювали в пакеті MS Excel.
Результати. Дослідженнями підтверджено, що продуктивність фотосинтетичного апарату та вихід зернової продукції значною мірою детермінувалися як специфікою обраного біологічного препарату, так і гідро-термічними умовами періоду вегетації. Також ураження листкової поверхні хворобами негативно позначилося на інтенсивності фотосинтетичних процесів та підсумковій продуктивності агрофітоценозу.
Результати досліджень чітко відображають залежність продуктивності культури від застосування того чи іншого біоагенту. Так, зокрема, у контрольному варіанті досліду показник чистої продуктивності фотосинтезу (ЧПФ) у 2024 році становив становив 2,33 г/м² за добу, тоді як у 2025 році – 2,19 г/м². Рівень зернової продуктивності відповідно у 2024 році становив 3,51 т/га. Тоді як у 2025 р. величина даного показника складала 2,96 т/га.
За усередненими даними дворічних досліджень, передпосівна інокуляція насіння забезпечила позитивну динаміку наростання чистої продуктивності фотосинтезу стосовно контролю. Так, за використання Гетероауксину приріст даного показника щодо контролю склав 7%, а за дії Біомагу – 14%.
Відповідно до активізації фотосинтетичного потенціалу спостерігалося пропорційне зростання зернової продуктивності культури – на 12 % при застосуванні Гетероауксину, на 17 % – за дії Фітоциду та на 21 % – при використанні препарату Біомаг.
Покращення продукційних параметрів за дії біологічних препаратів (БП) пояснюється їх комплексним впливом на рослинний організм. Складові досліджуваних препаратів не лише підвищують коефіцієнт засвоєння поживних елементів із ґрунту, а й завдяки секреції біологічно активних сполук оптимізують ключові фізіолого-біохімічні реакції в рослинах тритикале озимого.
Висновки. Отже, найвищу агрономічну та фізіологічну ефективність у посівах тритикале озимого продемонстрував препарат Біомаг. Його застосування дозволило досягти максимального середнього рівня чистої продуктивності фотосинтезу (2,58 г/м²) та забезпечило отримання найвищого рівня врожайність зерна – 3,91 т/га, що на 14–21 % перевищує контрольні значення.

Вплив різних способів застосування біологічно активних препаратів на регенерацію щеп винограду

Н.М. Зеленянська — 2026-05-06

У статті наведено результати дослідження щодо впливу біологічно активних препаратів на процеси калюсо- та ризогенезу щеп винограду за різних способів їх застосування у технології вирощування щеплених саджанців винограду. Мета роботи – встановити вплив біологічно активних препаратів, які використовували на технологічних етапах вимочування компонентів щеп винограду і передстратифікаційної обробки їх апікальних частин на інтенсивність калюсо- та ризогенезу, у тому числі і за використання різних сорто-підщепних комбінацій (підщепи РхР 4923, БхР Кобера 5ББ 9191 та БхР СО4). У роботі використовували біотехнологічні та лабораторні методи досліджень. Апробовано два способи застосування біологічно активних препаратів: вимочування компонентів щеп у водних розчинах (16 годин – прищепні компоненти, 72 годин – підщепні компоненти) та короткочасне (1-2 секунди) занурення апікальних частин щеп перед їх стратифікацією у водні розчини препаратів. Результати. Встановлено, що застосування біологічно активних препаратів підвищувало інтенсивність калюсоутворення та кількість сформованих коренів у щеп винограду, порівняно з контролем. Найвищі показники кількості щеп, що формували круговий калюс та мали добре розвинені корені було отримано після використання препаратів Різопон 2,0 %, Clon-M і Clonex Gel. Дія препарату Різопон чітко залежала від концентрації робочих розчинів. Препарат Grandis забезпечував менш виражений стимулюючий ефект, але різниця з контролем була достовірною. Прояв регенераційної здатності щеп значною мірою залежав і від біологічних особливостей підщеп. Найвищий рівень реалізації морфогенетичного потенціалу був характерний для щеп, виготовлених на підщепах РхР 4923 та БхР Кобера 5ББ 9191. Калюс утворювався інтенсивніше, по всьому периметру зрізів та характеризувався більш щільною структурою, корені – утворювалися рівномірно по колу «пятки». Щепи, виготовлені на підщепі БхР СО4 проявляли нижчу ризогенну здатність, але позитивно реагували на застосування ауксинвмісних препаратів. Порівняння способів застосування біологічно активних препаратів показало перевагу вимочування компонентів щеп порівняно з апікальною обробкою. За умов вимочування компонентів щеп винограду відзначено більш повну реалізацію природного ризогенного потенціалу підщеп та активне формування калюсної тканини.

Формування продуктивності ячменя ярого за впливом мікродобрив

О.Л. Кочерга — 2026-05-06

Сучасні технології вирощування ярого ячменю пивоварного напряму в умовах Північного Степу України потребують поєднання оптимізованого мінерального живлення з біологічними та мікроелементними компонентами, здатними підвищувати продуктивність і стабільність посівів за дефіциту вологи та температурних коливань. Мета. Метою було оцінити ефективність інокулянта РизоСтарт і мікродобрива (молібден) у різних схемах удобрення щодо формування врожайності та економічної віддачі ярого ячменю. Методи. Польові досліди (2023–2025 рр.) проводили у навчально-науковому центрі Дніпровського державного аграрно-економічного університету, використовували сорт ячменю пивоварного призначення МІП Люкс у трикратній повторності (10 м²). Вивчали варіанти фону NPK та їх поєднання з інокуляцією препаратом РизоСтарт і мікродобривом) молібденом урожайність обліковували суцільним методом, статистичну достовірність відмінності визначали за факторним аналізом, розраховували економічну ефективність вирощування. Результати. За результатами трирічних польових досліджень встановлено чітку залежність продуктивності ячменю ярого від поєднання мінерального живлення, інокуляції та мікроелементного підживлення. Загальна тенденція за роками свідчила про зниження врожайності в умовах зростання стресового навантаження, що підкреслює важливість технологій, здатних стабілізувати продукційний процес. Найкращі результати забезпечували варіанти, у яких базове удобрення поєднувалося з інокулянтом і молібденом: такі схеми формували найбільш вирівняну продуктивність і краще зберігали потенціал урожаю за несприятливих умов. Молібден, як ключовий елемент азотного обміну, посилює ферментативні процеси перетворення й включення азоту в амінокислоти та білкові сполуки, підтримує роботу фотосинтетичного апарату та енергетичний баланс рослин. Інокуляція додатково оптимізує функціонування ризосфери, активізує коренеутворення, покращує доступність елементів живлення та сприяє вирівнюванню стартового росту. Натомість інокулянт без мікроелементної підтримки або схеми зі звуженим живленням виявляли нестійкий ефект і частіше поступалися комплексним варіантам. Висновки. Для умов Північного Степу найбільш результативним за виручкою є поєднання N30P60K60 з інокуляцією та молібденом (39 861 грн/га; прибуток 16 206 грн/га), а максимальний прибуток забезпечує N10P60K60 + РизоСтарт + Mo (17 709 грн/га) завдяки нижчій собівартості при збереженні високої врожайності. Оптимальні схеми доцільно рекомендувати для технологій вирощування пивоварного ячменю та подальшої виробничої перевірки.

Агротехнічні заходи захисту гороху підзимового строку сівби від кореневих гнилей в умовах Лісостепу України

А.І. Кривенко — 2026-05-06

Мета. Встановлення симптомів, розповсюдження і типів прояву кореневих гнилей гороху різних підзимових строків сівби в типовому господарстві в умовах Лісостепу України, визначення шкодочинності захворювання, вплив строків сівби на фітосанітарний стан посіву, оцінка впливу метеорологічних чинників і строків сівби на розвиток хвороби, а також обґрунтування біологічної та господарської ефективності агротехнічних заходів захисту культури. Методи. польовий – для визначення шкодочинності захворювання, впливу строків сівби на фітосанітарний стан посіву врожайності зерна, кількісних, лінійних та біометричних вимірів рослин; спостереження – для визначення фаз росту й розвитку рослин, загального стану посівів та появи шкідливих організмів; лабораторний – визначення структури врожаю, статистичний – для оцінки достовірності даних. Результати. Встановлено, що найвищі показники польової схожості насіння та енергії появи сходів, відмічено за оптимального строку сівби (25.09), де польова схожість становила 88,9 %, що на 3,5 % більше порівняно з раннім і на 10,6 % більше, порівняно з пізнім строком сівби. В результаті досліджень виявлено, що поширеність кореневих гнилей зростала протягом вегетації у всіх варіантах досліду. Найнижчий рівень ураження, відмічено за оптимального строку сівби (25.09), де у фазу цвітіння поширеність становила 34,2%, що на 5,4% менше порівняно з раннім строком та на 15,3 % менше, порівняно з пізнім строком сівби. Найвищий рівень перезимівлі рослин встановлено за оптимального строку сівби (25.09) – 93,6%, що на 3,8% перевищує показник раннього строку та на 12,2% – пізнього. Високий відсоток перезимівлі за цього строку, пояснюється формуванням добре розвиненої кореневої системи та оптимальним ступенем загартування рослин до настання стійких низьких температур. Пізній строк сівби (05.10), характеризувався найнижчим рівнем перезимівлі (81,4%), що зумовлено недостатнім розвитком рослин восени, зниженням накопичення пластичних речовин і підвищеною чутливістю до стресових факторів зимового періоду. Аналіз отриманих даних показав, що розвиток кореневих гнилей був найменшим за оптимального строку сівби і становив перед збиранням урожаю 23,8 %, тоді як за раннього строку – 28,2 %, а за пізнього – 37,1%, що на 4,4% менше порівняно з раннім і на 13,3% менше порівняно з пізнім строком сівби. Показники маси 1000 насінин, також варіювали залежно від строків сівби. Максимальне значення (252,8 г), зафіксовано за оптимального строку, що відповідає сортовим особливостям Мороз НВ (240–260 г). Кореляційно-регресійна залежність між ступенем розвитку кореневих гнилей (%) та урожайністю гороху (т/га) за різних строків підзимової сівби, демонструє чітко виражену обернену (негативну) лінійну залежність: зі збільшенням інтенсивності розвитку кореневих гнилей урожайність достовірно зменшується. Найвища урожайність (2,91 т/га), сформована за мінімального розвитку хвороби (23,8%) – оптимальний строк сівби (25.09). Висновки. Строки підзимової сівби, істотно впливають на перезимівлю рослин, розвиток кореневих гнилей та формування врожайності гороху. Оптимальний строк сівби (25.09) забезпечує найвищий рівень перезимівлі – 93,6%, найменший розвиток кореневих гнилей – 23,8% та найвищі маси 1000 насінин (252,8 г) і урожайність (2,91 т/га). Встановлено тісний зворотний кореляційний зв’язок між розвитком кореневих гнилей та урожайністю (r ≈ –0,999). Регресійний аналіз показав, що кожен 1% підвищення інтенсивності хвороби знижує врожайність на 36,5 кг/га. Отримані експериментальні дані свідчать, що строки підзимової сівби є ефективним агротехнічним чинником регулювання фітосанітарного стану посівів гороху та можуть бути використані як важливий елемент інтегрованої системи захисту культури від кореневих гнилей.

Сортові особливості формування продуктивності ячменю ярого за використання регуляторів росту в умовах Північно-східного Лісостепу України

Т.М. Кубрак — 2026-05-06

Метою було виявити сортові особливості формування продуктивності ячменю ярого за використання регуляторів росту рослин та оцінити їх вплив на елементи структури врожаю і рівень реалізації продуктивного потенціалу культури в ґрунтово-кліматичних умовах Північно-східного Лісостепу України.
Методи. У дослідженні використано польові, лабораторні та статистичні методи. Польові досліди проводили в умовах Північно-східного Лісостепу України за двофакторною схемою: фактор А – сорти ячменю ярого (Аграрій, Богун, Командор, Акордіне, Алісіана); фактор В – застосування регуляторів росту рослин (контроль – без обробки, Келпак, Блек Джек, Агростимулін, Гуміфілд, Ярило Аміно Мікс, Терпал). Лабораторними методами визначали елементи структури врожаю: кількість зерен у колосі, масу зерна з колоса та масу 1000 зерен. Статистичну обробку експериментальних даних здійснювали методом дисперсійного аналізу з використанням програмного забезпечення Statistica.
Результати. За результатами проведених досліджень виявлено, що показники продуктивності ячменю ярого – кількість зерен у колосі, маса зерна в колосі та маса 1000 зерен – формуються під комплексним впливом генетичних особливостей сортів і застосованих регуляторів росту рослин, що підтверджує необхідність їх узгодженого використання в технології вирощування культури.
Найвищі середні значення озерненості колосу отримали у сортів Акордіне та Аграрій, що свідчить про їх підвищений потенціал формування генеративних органів. Використання регуляторів росту, зокрема Ярило Аміно Мікс, а також Блек Джек, Агростимулін і Келпак, сприяло збільшенню кількості зерен у колосі.
Найбільш повну реалізацію потенціалу наливу зерна продемонстрували сорти Акордіне та Аграрій. Застосування стимулюючих препаратів забезпечувало приріст показника в середньому на 0,05–0,25 г порівняно з контролем, причому найвищу ефективність знову проявив Ярило Аміно Мікс. Гуміфілд характеризувався помірною дією.
За показником маси 1000 зерен простежувалася виразна реакція сортів на дію регуляторів росту. Найбільш виповнене зерно було отримано у сорту Алісіана – 54,17 г. Регулятори росту сприяли формуванню більш виповненого зерна, що пов’язано з активізацією асиміляційних процесів і поліпшенням забезпечення генеративних органів пластичними речовинами.
Висновки. Виявлено, що показники продуктивності ячменю ярого формуються під спільним впливом біологічних особливостей сортів і застосованих регуляторів росту. За рівнем озерненості колосу та маси зерна в колосі вирізнялися сорти Акордіне та Аграрій, тоді як найбільшу масу 1000 зерен забезпечив сорт Алісіана. Найбільш результативним серед досліджуваних препаратів був Ярило Аміно Мікс; позитивний ефект також відмічено від застосування Блек Джек, Агростимулін і Келпак. Отримані результати свідчать про доцільність добору регуляторів росту з урахуванням особливостей сорту для підвищення продуктивності ячменю ярого в умовах Північно-Східного Лісостепу України.

Діагностика та моніторинг основних хвороб кукурудзи цукрової в умовах Лісостепу України

С.В. Куликов — 2026-05-06

Мета дослідження – проаналізувати дані щодо діагностики та моніторингу основних хвороб кукурудзи цукрової в умовах Лісостепу України.
Методи. Дослідження має аналітично-оглядовий характер і ґрунтується на аналізі монографій, дисертаційних робіт, наукових статей фахових видань, матеріалів конференцій та інших джерел, що містять результати польових фітосанітарних спостережень у Лісостепу України.
Результати. В ході роботи було систематизовано діагностичні ознаки найпоширеніших хвороб культури, проаналізовано закономірності їх розвитку залежно від фенологічних фаз і агроекологічних умов регіону.
Узагальнення літературних даних свідчить, що фітосанітарний стан посівів кукурудзи цукрової формується під впливом комплексу грибних хвороб, серед яких провідне значення мають фузаріозні ураження, гельмінтоспоріозні плямистості листя та сажкові хвороби. Встановлено, що розвиток зазначених хвороб має чітко виражену фазову залежність: листкові хвороби інтенсивніше проявляються у середній період вегетації, тоді як фузаріоз досягає максимальної шкодочинності у фазі наливу зерна. Сажкові хвороби, попри відносно нижчу поширеність, характеризуються значними локальними втратами врожаю.
Показано, що найбільш інформативними для практичного фітосанітарного моніторингу є діагностичні ознаки. Вони поєднують морфологічні прояви хвороб із фенологічною фазою розвитку рослин та локалізацією ураження. Систематизація таких ознак дозволяє стандартизувати польові обстеження та підвищити об’єктивність оцінки фітосанітарного ризику.
Висновки. Обґрунтовано доцільність регіонально адаптованих підходів до діагностики та моніторингу хвороб кукурудзи цукрової в умовах Лісостепу України як наукової основи для планування систем захисту культури.

Формування елементів структури врожаю у сортів сої залежно від агротехнологічних заходів

І.В. Лабунський — 2026-05-06

Метою досліджень було визначення впливу передпосівної обробки насіння фунгіцидами та інокулянтами і позакореневого застосування фунгіцидів і мікродобрив на показники елементів структури врожаю сортів сої. Методи. Дослідження проведено в 2024–2025 рр. в умовах дослідного поля Білоцерківського національного аграрного університету за трифакторною схемою: фактор А – сорти РЖТ Сальса та РЖТ Сайдіна; фактор В – обробка насіння (хімічні фунгіциди Максім XL+Апрон XL, інокулянти РизоСтарт, БіоМАГ Соя, біофунгіцид Екостерн Триходерма); фактор С – позакореневе внесення фунгіцидів (Колосаль Про, Фітоспорин-М Соя) і мікродобрив Інтермаг Молібден і Квантум Бор Актив у фази бутонізації та цвітіння. Результати. Найбільш ефективним варіантом досліду для обох сортів було поєднання передпосівної обробки насіння фунгіцидами Максім XL+Апрон XL з інокулянтом БіоМАГ Соя та дворазового внесення фунгіциду Колосаль Про з мікродобривами Інтермаг Молібден +Квантум Бор Актив у фази бутонізації та цвітіння. Це забезпечило максимальні показники елементів структури врожаю сортів РЖТ Сальса і РЖТ Сайдіна: кількість бобів 29 і 32 шт., кількість насінин з рослини – 64 і 71 шт., масу насіння з рослини – 11,71 і 15,72 г та масу 1000 насінин до 181,1 і 221,0 г. Встановлено, що застосування біологічних фунгіцидів Екостерн Триходерма, КС і Фітоспорин-М Соя у поєднанні з інокулянтом БіоМАГ Соя та мікродобривами забезпечувало показники, близькі до хімічної системи захисту. Висновки. Поєднання інокуляції насіння з фунгіцидним захистом та дворазове внесення фунгіцидів і мікродобрив під час вегетації суттєво впливає на елементи структури врожаю сої. Доведено, що біологічні фунгіциди мають високу ефективність і можуть використовуватися, як альтернативи хімічним препаратам без істотної втрати індивідуальної продуктивності культури.

Агроекологічне моделювання вологи на парових полях із застосуванням даних дистанційного зондування

П.В. Лиховид — 2026-05-06

Глобальне потепління загострило екологічну проблему дефіциту вологи в сільському господарстві, що робить динамічний моніторинг водних ресурсів необхідним для сталого рослинництва. Традиційні наземні дослідження є дорогими та трудомісткими, що підкреслює потребу в економічно ефективних рішеннях на базі даних дистанційного зондування.
Мета. Це дослідження мало на меті визначити придатність індексів дистанційного зондування – нормалізованого диференційного водного індексу (NDWI) та індексу вологості ґрунту (SMI) – для динамічного контролю накопичення вологи (MA) на парових полях у напівпосушливій кліматичній зоні.
Методи. Дослідження проводили у 2025 році в дослідному господарстві «Восток» Херсонської області. Ґрунт дослідних полів був представлений типовим темно-каштановим слабозасоленим ґрунтом. У кліматичному відношенні район проведення досліджень відноситься до зони напівпосушливого Степу. Супутникові знімки платформи OneSoil забезпечували необхідні показники з відповідною рівномірною просторовою роздільною здатністю 10 м із супутника Sentinel-2, а метеорологічний манометр вимірював МА на досліджуваних полях. Регресійний аналіз проводився для 500 пар даних (250 для «NDWI-MA» і 250 для «SMI-MA») і 103 комплексних пар даних («NDWI-SMI-MA») за звичайним алгоритмом найменших квадратів (OLS). Ефективність регресії оцінювали за допомогою коефіцієнта кореляції Пірсона (r), коефіцієнта детермінації (R²), середньої квадратичної помилки (MSE) і середньої абсолютної процентної помилки (MAPE). Крім того, кластеризація була виконана за алгоритмом K-means.
Результати. Результати демонструють, що NDWI має значно сильнішу кореляцію (0,9160 проти 0,6884) і тісніший регресійний зв’язок з MA, ніж SMI. Отже, NDWI є кращим для динамічного моніторингу в цих середовищах. Комбінована модель «NDWI-SMI-MA» забезпечила найкращу загальну продуктивність для оцінки MA з найменшим MAPE 26,02%. Кластерний аналіз успішно розрізнив три основні групи вологості, виявивши, що більшість перелогових полів належали до «сухого кластера», що вказує на серйозний дефіцит вмісту вологи в ґрунті.
Висновки. Виходячи з результатів, NDWI є кращим просторовим індексом для оцінки накопичення вологи в ґрунті. Показник SMI, демонструючи позитивний зв’язок із вологістю ґрунту, менше підходить для точного кількісного моделювання. Найкраща точність досягається за допомогою комбінованої моделі NDWI-SMI для прогнозування вологості ґрунту. Незважаючи на переконливість, необхідно підкреслити, що ці моделі слід використовувати обережно на практиці, оскільки їм все ще не вистачає надійності, побудованої на тривалості спостережень і аналізу більшої кількості даних. Подальші дослідження будуть спрямовані на розширення набору даних, включаючи більше граничних випадків у даних, збираючи дані за кілька років, щоб можна було розробити більш надійні та надійні моделі накопичення вологи в ґрунті.

Фосфорне живлення тритикале озимого за різних видів і доз добрив

В.В. Любич — 2026-05-06

Мета. Визначити господарське винесення фосфору та його баланс у ґрунті за різних видів і доз добрив. Методи. Лабораторний, вимірювальний, порівняльний, аналізування, статистичний. Результати. Для сорту Аякс контрольні варіанти мали нульові значення інтенсивності балансу, що свідчить про відсутність компенсації винесення елемента. Внесення P60K60 забезпечувало найвищу інтенсивність балансу на рівні 115 – 124 %, що підтверджує доцільність застосування фосфорно-калійних добрив. Варіанти з додатковим азотом мали стабільні показники у межах 93 – 107 %, тоді як P60 + N120 характеризувався нестійкістю, зокрема нульовим значенням у 2024 році. Для лінії LP 154 контроль також мав нульові значення. Найбільш ефективним було внесення P60K60, що забезпечувало 120 – 126 %. Варіанти з фоновим удобренням та азотом давали 90 – 105 %, тоді як P60 + N120 у 2024 році знову показав нульовий результат. Застосування фосфорно-калійних добрив забезпечувало найвищу інтенсивність балансу фосфору, тоді як контрольні варіанти та окреме внесення азоту не компенсували винесення елемента. Висновки. Фосфорне живлення тритикале озимого значно залежить від умов азотного живлення. Для сорту Аякс середнє винесення господарського винесення фосфору у контролі становило 76,1 кг/га, тоді як за внесення P60 + N 120 показник зростав до 108,2 кг/га, а максимальні значення 114,7 кг/га спостерігалися в варіанті Фон + N120. Застосування K60 + N 120 забезпечувало 93,0 кг/га, комбіноване внесення P60K60 давало 84,5 кг/га, а варіанти з розподіленим внесенням азоту Фон + N60 + N60 та Фон + N60 S35 + N60 забезпечували відповідно 102,9 і 105,5 кг/га. За вирощування лінії тритикал озимого LP 154 показник господарського винесення фосфору був на рівні сорту Аякс. Контрольні варіанти характеризувалися значним від’ємним балансом, що свідчить про дефіцит фосфору. Внесення P60K60 забезпечувало позитивні значення у межах 7,9–11,6 кг/га, а також доцільно відзначити варіанти з роздрібним внесенням азоту, де баланс коливався від незначних від’ємних до позитивних показників (-2,6 до 4,0 кг/га). У випадку застосування P60 + N120 спостерігалася різке зниження у 2024 році.

Наукове обґрунтування доцільності використання соняшнику (helianthus annuus l.) для фіторемедіації ґрунтів, забруднених важкими металами

О.В. Мазур — 2026-05-06

Проблема забруднення ґрунтів важкими металами набуває дедалі більшої актуальності в умовах інтенсивного розвитку промисловості, аграрного сектору, видобутку корисних копалин, а також унаслідок військових дій. Важкі метали, зокрема свинець (Pb), кадмій (Cd), цинк (Zn) та мідь (Cu), мають здатність накопичуватися у ґрунтах, мігрувати в екосистемах, завдавати шкоди біорізноманіттю та представляти серйозну загрозу для здоров’я людини й безпеки харчових ланцюгів. Це зумовлює нагальну потребу у впровадженні ефективних, екологічно безпечних і економічно обґрунтованих технологій очищення ґрунтів. Одним із таких природо-орієнтованих рішень є фіторемедіація – метод відновлення земель за допомогою рослин.
Метою статті є аналіз фіторемедіаційного потенціалу соняшника (Helianthus annuus L.) для очищення ґрунтів, забруднених важкими металами, з урахуванням біологічних особливостей культури та перспектив її використання в умовах України.
Методи дослідження включають аналіз сучасної наукової літератури, узагальнення даних щодо морфо-фізіологічних властивостей соняшника та розгляд основних механізмів фіторемедіації: фітоекстракції, фітостабілізації та фітоволатилізації.
Показано здатність соняшника ефективно поглинати важкі метали та накопичувати їх у вегетативній масі без суттєвого зниження показників росту. Підкреслено важливість правильного вибору сортів, агротехнічних прийомів і контролю за екологічними ризиками.
Наукова новизна роботи полягає у систематизації знань про механізми взаємодії соняшника з важкими металами та його здатність до очищення різних типів ґрунтів.
Практична значущість полягає у можливості використання соняшника як доступного та ефективного біологічного засобу ремедіації забруднених земель, що відкриває нові можливості для відновлення екосистем, збереження родючості ґрунтів та підвищення екологічної безпеки територій.

Формування продуктивності пшениці озимої м’якої залежно від технології вирощування в умовах лівобережного Лісостепу

Л.Г. Марініч — 2026-05-06

Мета. Дослідити ефективність агротехнічних заходів у підвищенні продуктивності пшениці озимої м’якої.
Методи. Для проведення досліджень використовували польові, лабораторні та статистичні методи досліджень. Для отримання відомостей про те як на структурні показники урожайності пшениці озимої впливали досліджувані елементи технологій проводили розбір снопового зразка. Розміщення варіантів і повторень – систематичне. Для досліджень використовували пшеницю озиму сорту Мудрість одеська. Схема досліду: Варіанти удобрення:1. Контроль. 2. N90Р60К60 3. N60Р60К60 +N30 (ІІІ етап органогенезу) 4. N60Р60К60 +N20(ІІІ етап органогенезу) + N10 (VІ етап органогенезу). Система захисту посівів: 1.Мінімальна (протруювання насіння). 2.Комплексна (внесення пестицидів з урахуванням ЕПШ).
Результати. Дослідження показали, що використання мінеральних добрив суттєво впливає на врожайність та морфологічні показники рослин. Комплексний захист забезпечує кращі показники продуктивності для всіх варіантів удобрення в порівнянні з мінімальним. Отримані дані підтверджують, що застосування мінеральних добрив у поєднанні з різними системами захисту позитивно впливає на вміст сирої клейковини та білка в зерні пшениці озимої. Система комплексного захисту забезпечує вищі показники клейковини та білка в порівнянні з мінімальним захистом, що свідчить про важливість комплексного підходу до технології вирощування для покращення якості зернової продукції.
Висновки. Використання мінеральних добрив суттєво підвищує врожайність та поліпшує морфологічні показники рослин.
Система комплексного захисту забезпечує вищі показники клейковини та білка порівняно з мінімальним захистом, що підкреслює важливість багатогранного підходу до технології вирощування для поліпшення якості зернової продукції.

Вплив сівозмінного фактору та систем удобрення на продуктивність, якісні показники і економічну ефективність пшениці озимої

Ю.В. Мащенко — 2026-05-06

Дослідження спрямоване на оцінку впливу складу сівозмін та систем удобрення на продуктивність, кормову цінність та якість зерна пшениці озимої в умовах Північного Степу України, зокрема за включення бобових попередників та біологічно активних компонентів у систему удобрення. Полеві дослідження проводилися у 2016–2025 рр. за трьома сівозмінами з різною часткою сої та включенням парового попередника у науковій сівозміні Інституту сільського господарства Степу НААН України; використовували системи удобрення: без добрив, біологізовану, мінеральну, мінеральну біологізовану, органо-мінеральну та органо-мінеральну біологізовану. Ґрунтово-кліматичні умови розташування відповідають північному Степу України. Включення парового попередника підвищувало продуктивність пшениці озимої у всіх системах удобрення. Врожайність зерна зростала від 5,58–5,98 т/га у сівозмінах із високим насиченням соєю до 6,63 т/га у сівозмінах з меншим насиченням соєю та паровим попередником. Найвищий збір кормових одиниць досягався у зерно-паро-просапній сівозміні з органо-мінеральною системою біологізованою системою удобрення, 9,81 т/га, вихід перетравного протеїну, 0,83 т/га. Біологізований компонент удобрення значно підвищував продуктивність культури та вміст білка, особливо у сівозмінах з високою часткою бобових. Якість зерна варіювала: білок 9,0–13,1 %, клейковина 17,8–27,7 %, клас зерна 3–4, залежно від сівозміни та системи удобрення. Комплексне використання оптимізованих сівозмін, включення парового попередника та органо-мінеральних систем удобрення з біологізованим компонентом забезпечує підвищення продуктивності, кормової цінності та якості зерна пшениці озимої в Північному Степу України. Результати досліджень можуть бути використані для сталого інтенсифікування вирощування культури, збереження її врожайного та якісного потенціалу. Найвищий умовно-чистий прибуток – 32 466 грн/га при рентабельності 96,6 %. отримали при вирощуванні пшениці озимої в зерно–паро–просапній сівозміні за органо-мінеральної біологізованої системи удобрення.

Деградація ґрунтів внаслідок військових конфліктів: світовий досвід і наслідки для України

В.В. Мельниченко — 2026-05-06

Мета. Метою даної роботи є аналіз наслідків зниження або втрати родючості ґрунтів, спричинених бойовими діями, та оцінка їх впливу на аграрне виробництво, продовольчу безпеку та соціально-економічну стабільність сільських територій. Окрему увагу приділено висвітленню взаємозв’язків між деградацією земель та супутніми ризиками посилення конфліктогенних факторів у повоєнний період.
Методи. У роботі використано міждисциплінарний підхід, що поєднує системний і структурний аналіз, узагальнення матеріалів аналітичних досліджень міжнародних організацій та порівняльне аналіз практик екологічного відновлення. Застосовано методи логічного узагальнення та аналітичного групування факторів, які впливають на стан агровиробництва та соціально-економічні процеси. Проведено оцінку можливостей застосування фізичних, хімічних та біологічних методів рекультивації забруднених, в наслідок воєнних дій, ґрунтів в умовах повоєнного відновлення.
Результати. Встановлено, що наслідками бойових дій є механічне руйнування структури родючого шару ґрунту та зниження його водо- й повітрепроникності, накопичення токсичних контамінантів та порушення мікробіологічної рівноваги. Наслідком такого впливу є зменшення площ, придатних для сільськогосподарського обробітку, та формування довгострокових ризиків продовольчої безпеки. В роботі обґрунтовано основні групи факторів, які можуть підсилювати соціальну нестабільність, дефіцит ресурсів, вимушену міграцію, зростання нерівності та ослаблення інституційного контролю на територіях, які зазнали впливу військових дій і наслідком яких стало забруднення ґрунтів. Проведений аналіз і узагальнення міжнародного досвіду підтверджують ефективність поєднання комплексного підходу у питаннях рекультивації земель за допомогою фізичних, хімічних, біологічних методів, а також застосування консервації забруднених територій в комбінації з плануванням використання ресурсів.
Висновки. Повоєнне відновлення родючості земель має розглядатися як складова довгострокової екологічної та економічної стретегії. Реалізація комплексного підходу, який поєднує науково обґрунтовані методи рекультивації та залучення громад до управління процесами відновлення земель, сприятиме не тільки основній цілівідновленню родючості ґрунтів, а й зміцненню продовольчої безпеки та формуванню стійкого соціального середовища в умовах повоєнного відновлення.

Формування продуктивності сортами пшениці м’якої ярої в Західному Лісостепу

Ж.А. Молдован — 2026-05-06

Мета. Встановлення впливу умов вирощування на формування елементів структури та урожайності сортами пшениці м’якої ярої в Західному Лісостепу України. Методи. При проведенні досліджень використовувалися наступні методи: польовий, вимірювальний, розрахунково-порівняльний, аналізування, статистичний. Результати. У період проведення досліджень (2023–2025 рр.) погодні умови відрізнялись від середніх багаторічних показників за температурним режимом, кількістю атмосферних опадів і їхнім розподілом у період вегетації пшениці м’якої ярої. Істотні відхилення середньодобової температури повітря від середніх багаторічних значень із тенденцією до перевищення та дефіцитом або надмірністю опадів з нерівномірним їх розподілом за декадами мали значний влив на формування показників індивідуальної продуктивності та урожайності сортами пшениці м’якої ярої. Зокрема, вага зерна з одного колоса досліджуваних сортів залежала від умов росту, довжини колоса, кількості зерен в ньому й склала 0,83–0,98 г. Найбільшою вона була у сортів пшениці м’якої ярої МІП Олександра (0,96 г) та Оксамит миронівський (0,98 г), найменшою (0,83 г) – у сорту Танок. Середні показники маси 1000 насінин пшениці м’якої ярої збільшувалися від 40,1 г у сорту Танок до 41,9 та 42,0 г – у сортів Рання 93 та МІП Олександра. У сортів Оксамит миронівський і Колос Поліський вона становила 41,3 та 41,5 г відповідно. У середньому за роки досліджень врожайність пшениці м’якої ярої варіювала від 4,12 т/га у сорту Танок до 5,07 т/га – у сорту Оксамит миронівський. Середні показники врожайності сформували сорти Рання 93 (4,36 т/га), МІП Олександра (4,43 т/га) та Колос Поліський (4,90 т/га). Висновки. Формування елементів структури та урожайність визначається потенційними можливостями рослини та здатністю до їх реалізації в конкретних умовах вирощування. В умовах Західного Лісостепу найвищу урожайність отримали за вирощування сорту пшениці м’якої ярої Оксамит миронівський (5,07 т/га) з вагою зерна з одного колоса 0,98 г та масою 1000 насінин 41,3 г.

Науково-методологічне обгрунтування змін щільності посівів пшениці озимої в північному Степу України

М.І. Мостіпан — 2026-05-06

Мета. Головна мета наших досліджень полягала в обгрунтуванні науково-методологічних основ для розробки, запровадження та корегування технології вирощування пшениці озимої спираючись на закономірності зміни щільності стеблостою у посівах пшениці озимої впродовж їх вегетації.
Методи. Польові дослідження проведені впродовж 1986-2005 років у Кіровоградській дослідній станції (нині Інститут сільського господарства Степу НААН). Пшеницю озиму висівали після чорного пару та кукурудзи на силос у три строки: 2, 17 вересня та 2 жовтня.
Результати. Встановлено, що з часу появи сходів і до фази повної стиглості в посівах пшениці озимої відбувається зменшення кількості рослин. У середньому у посівах розміщених після чорного пару за період вегетації гине 43,7% рослин, а після непарового попередника – 47,5 %. Попередники, строки сівби та час відновлення весняної вегетації впливають на інтенсивність кущіння рослин пшениці озимої у ранньовесняний період. Чим раніше відбувається відновлення весняної вегетації тим інтенсивніше кущаться рослини пшениці озимої впродовж цього періоду.
При ранніх строках сівби (2 вересня) після чорного пару та кукурудзи на силос найбільша щільність стеблостою у посівах пшениці озимої спостерігається на час припинення осінньої вегетації і в подальшому не залежно від часу відновлення весняної вегетації постійно зменшується. У середньому щільність стеблостою по чорному пару зменшується з 1748 до 543 шт./ м2, а після кукурудзи на силос з 1483 до 482 шт./м2. У пізніх посівах у більшості років максимальна щільність стеблостою досягається у фазу ВВСН 31. По попереднику чорний пар щільність стеблостою таких посівів на час припинення осінньої вегетації у середньому становила 470 шт./м2, а у фазу ВВСН 31 вона збільшилася до 1043 шт/м2 і у фазу повної стиглості щільність продуктивного стеблостою складала 632 шт./м2.
Висновки. Попередники, строки сівби та час відновлення весняної вегетації впливають на інтенсивність кущіння рослин пшениці озимої у ранньовесняний період. Чим раніше відбувається відновлення весняної вегетації тим інтенсивніше кущаться рослини пшениці озимої у ранньовесняний період. Рослини пізніх строків сівби кущаться більш інтенсивно у ранньовесняний період порівняно з рослинами ранніх строків сівби. Максимальна щільність стеблостою ранніх посівів з сівбою 2 вересня після обох попередників досягається на час припинення осінньої вегетації завдяки високій кущистості рослин і в подальшому зменшується не залежно від часу відновлення весняної вегетації. Максимальна щільність пізніх посівів з сівбою 2 жовтня як по чорному пару, так і після кукурудзи на силос у роки з надраннім, раннім та середнім термінами відновлення весняної вегетації формується у фазу ВВСН 31.

Вплив біологізації живлення на морфометричні показники гороху посівного в умовах лісостепу України

К.С. Небаба — 2026-05-06

Вступ. У сучасних системах землеробства особливого значення набуває біологізація вирощування зернобобових культур, що дозволяє оптимізувати архітектоніку посівів та підвищити їхню технологічність. Вивчення впливу мікробіологічних препаратів та мікроелементного живлення на морфометричні показники гороху є ключовим етапом у розробці сортової агротехніки, спрямованої на мінімізацію втрат під час збирання врожаю.
Мета. Обґрунтувати ефективність комплексного застосування мікоризних грибів, азотфіксувальних інокулянтів та систем позакореневого підживлення мікродобривами у формуванні морфометричних параметрів (висоти рослин та висоти кріплення нижнього бобу) гороху посівного сортів ЕСО та Гамбіт.
Методи. Польові дослідження проводилися впродовж 2020-2024 рр. за двофакторною схемою. Фактор А передбачав передпосівну обробку насіння мікоризним препаратом Мікофренд та інокулянтами Нітрофікс і Ризоактив Бобові. Фактор В включав позакореневі підживлення мікродобривами «Найс» та «Авангард». Висоту рослин вимірювали у фазі BBCH 75-77, висоту кріплення нижнього бобу – у фазі BBCH 73-75. Статистичну обробку результатів здійснювали методом дисперсійного аналізу.
Результати. Встановлено, що архітектоніка рослин гороху суттєво корегується під впливом досліджуваних чинників, проте ступінь відгуку залежить від генотипу сорту. У сорту ЕСО максимальні показники забезпечило поєднання Мікофренд + Ризоактив Бобові з підживленням Авангард, що дозволило досягти висоти рослин 81,9 см та кріплення бобу 33,2 см (проти 18,0 см на контролі). Для сорту Гамбіт, який відзначається вищою енергією росту, найвищі параметри зафіксовано за аналогічної схеми: висота рослин зросла до 110,5 см, а кріплення бобу – до 35,2 см. Виявлено, що сорт ЕСО є більш пластичним за показником висоти кріплення першого бобу, демонструючи приріст до контролю на рівні 84,4%, тоді як у сорту Гамбіт цей показник становив 79,6%. Препарат Авангард у всіх варіантах забезпечував стабільно вищі результати порівняно з мікродобривом Найс, що підтверджує його високу синергію з мікробними препаратами.
Висновки. Проведені дослідження засвідчили, що динаміка морфометричних параметрів гороху посівного визначається індивідуальною реакцією генотипу, що зумовлює специфіку формування архітектоніки рослин у кожного сорту. Впровадження комплексної системи, що включає мікоризацію, інокуляцію та позакореневе внесення хелатних мікродобрив, дозволяє гарантовано підняти зону кріплення нижнього бобу вище 33 см. Це забезпечує перехід посівів обох сортів у категорію високої технологічності, мінімізуючи втрати зерна під час механізованого збирання. Найбільш ефективною агротехнічною моделлю для обох досліджуваних сортів є поєднання препарату Мікофренд з інокулянтом Ризоактив Бобові на фоні підживлення Авангард.

Розробка оптимального видового різноманіття полезахисних лісових насаджень у Лісостепу Правобережному

С.О. Панкова — 2026-05-06

Метою роботи є оцінка конструктивних та видових особливостей полезахисних лісових насаджень Правобережного Лісостепу України, визначення екологічного стану основних деревних порід та виявлення їхньої стійкості до дії антропогенних і природних чинників з подальшим обґрунтуванням напрямів оптимізації видового складу для підвищення агроекологічної ефективності лісосмуг.
Методи дослідження. У дослідженні застосовано комплекс польових і аналітичних методів, що включали таксаційне обстеження полезахисних лісосмуг та визначення їхніх конструктивних параметрів (кількість рядів, ширина, породний склад), біоіндикаційний аналіз деревних порід із реєстрацією некрозів, хлорозів, плямистостей та інших діагностичних ознак пошкоджень листя, порівняльну оцінку екологічного стану домінантних порід Acer platanoides L. та Fraxinus excelsior L.
Результати дослідження. У статті представлено результати дослідження конструктивних та видових особливостей полезахисних лісових насаджень Правобережного Лісостепу України. Проаналізовано структуру їхнього породного складу, визначено основні види деревних порід та оцінено їхню стійкість до впливу антропогенних і природних чинників. Встановлено, що у структурі полезахисних лісових насаджень Правобережного Лісостепу домінують два види дерев – клен звичайний (Acer platanoides L.) та ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.). Показано, що їхній сучасний екологічний стан погіршується внаслідок дії комплексу негативних чинників, серед яких найбільш впливовими є зміна клімату, інтенсифікація землеробства та забруднення атмосферного повітря.
Біоіндикаційний аналіз дозволив визначити характерні морфофізіологічні реакції дерев на стресові умови: некротичні ураження, хлорози, плямистості, а також передчасне пожовтіння листя. На підставі зібраних даних встановлено необхідність оптимізації структури насаджень шляхом добору більш стійких деревних і чагарникових видів та корекції конструктивних параметрів лісосмуг.
Результати та Висновки.
1. Полезахисні лісові насадження Правобережного Лісостепу характеризуються обмеженим видовим різноманіттям, у складі якого домінують Acer platanoides L. та Fraxinus excelsior L.
2. Під впливом антропогенних та природних чинників спостерігається погіршення екологічного стану домінантних порід, що підтверджується біоіндикаційними проявами.
3. Для підвищення стійкості та агроекологічної ефективності лісосмуг доцільним є оптимізація їхнього видового складу шляхом запровадження стійких деревних і чагарникових видів, а також регулювання густоти та проведення санітарних рубок.
4. Запропоновані напрями формування оптимальної структури насаджень можуть стати основою для подальших рекомендацій щодо підвищення адаптивного потенціалу полезахисних лісосмуг у контексті сучасних екологічних викликів.

Оцінювання кліматичної пластичності багаторічної зернової культури Kernza (Thinopyrum intermedium) в умовах півдня України за даними спектральних вегетаційних індексів

А.В. Панфілова — 2026-05-06

Мета. Обґрунтування підходу до інтеграції спектральних вегетаційних індексів Sentinel-2 (NDVI, NDMI, NDRE) та агрометеорологічних показників для оцінки росту і розвитку рослин Kernza в період водно-теплового стресу в умовах півдня України. Методи. Методи дешифрування космічних знімків та польові дослідження виконувалися відповідно до сучасних вимог і стандартів дослідної справи в агрономії та точному землеробстві. Результати. Встановлено, що погодні умови обох років характеризувалися значною мінливістю та відхиленням від середньобагаторічних показників. У 2024 р. помірні температури та достатнє зволоження навесні сприяли активному кущінню й формуванню стеблостою, тоді як літня аномальна спека (до 39 – 42°С) і дефіцит опадів зумовили розвиток ґрунтово-повітряної посухи та пригнічення ростових процесів. У 2025 р. тепла зима забезпечила сприятливу перезимівлю посівів, а весняний період сприяв інтенсивному наростанню біомаси, проте тривалий бездощівний період улітку (понад 68 днів) призвів до глибокого водного стресу рослин. Динаміка спектральних вегетаційних індексів NDVI, NDMI та NDRE узгоджується з фазами розвитку рослин (BBCH) і змінами погодних умов. Максимальні значення NDVI (0,628 – 0,691) зафіксовано у фазах активного кущіння та видовження стебла, мінімальні (до 0,261) – у період дозрівання за умов посухи. Індекс NDMI відобразив ступінь вологозабезпеченості посівів і розвиток водного стресу, тоді як NDRE засвідчив загалом достатній рівень азотного живлення рослин. Висновки. Агрокліматичні умови 2024 – 2025 рр. на півдні України були нетиповими та суттєво впливали на ріст і розвиток рослин Kernza. У 2024 р. сприятлива весна забезпечила активне кущіння (NDVI 0,628 – 0,646), тоді як літня спека (до 39 – 42 °С) спричинила водний стрес і зниження NDVI до 0,468 та NDMI до -0,002. У 2025 р. тепла зима та сприятлива весна зумовили інтенсивне наростання біомаси рослин (NDVI 0,668 – 0,691), однак тривала літня посуха (понад 68 днів) призвела до глибокого стресу (NDVI 0,261; NDMI -0,116). Осінні умови обох років сприяли відновленню вегетації. Встановлено тісний взаємозв’язок між агрокліматичними чинниками та спектральними показниками стану посівів Kernza. Отримані результати підтверджують доцільність використання спектральних вегетаційних індексів для оперативного моніторингу фізіологічного стану рослин і оцінки впливу погодних умов на формування їх продуктивності.

Накопичення Zn і Cu у цибулі ріпчастій (Allium cepa L.) за різного мінерального удобрення на сірих лісових ґрунтах

А.М. Піддубна — 2026-05-06

Мета. Оцінити вплив мінеральних добрив (аміачної селітри, калію хлористого, суперфосфату простого та комплексного удобрення N60P60K90) на накопичення цинку і міді у цибулі ріпчастій (Allium cepa L.) сорту Радар за вирощування на сірих лісових ґрунтах. Методи. Польовий дослід проведено у 2024-2025 рр. в овочевій сівозміні Правобережного Лісостепу на сірих лісових ґрунтах за рандомізованою схемою в чотириразовій повторності (5 варіантів: контроль без удобрення, N60 (аміачна селітра), K90 (калій хлористий), P60 (суперфосфат простий) та N60P60K90). Посадку виконували восени за схемою 45×6 см, підживлення проводилось у фазі трьох справжніх листків та на початку формування цибулини. Ґрунтові проби відбирали методом конверту з глибини 22–24 см, рослинні – методом точкових проб. Вміст Zn і Cu у цибулі визначали методом атомно-абсорбційної спектрофотометрії, розраховували коефіцієнт накопичення і коефіцієнт небезпеки відповідно до ДСТУ 3234-95.
Результати. За результатом дослідження встановлено, що всіх удобрених варіантах вміст Zn у цибулі був дещо вищим порівняно з контролем: за N60 на 1,1%, K90 на 7,0%, P60 на 3,5%, за N60P60K90 на 7,0%. Фактичні концентрації Zn становили 1,70-1,82 мг/кг за ГДК 10 мг/кг, Cu – 0,25–0,49 мг/кг за ГДК 5 мг/кг. За внесення аміачної селітри вміст Cu знижувався на 26,5%, тоді як K90, P60 та N60P60K90 зумовлювали підвищення вмісту Cu на 10,0%, 12,5% і 17,5% відповідно порівняно з контролем. Коефіцієнти накопичення для Zn коливалися в межах 1,41–1,52, для Cu 0,9–1,17. Коефіцієнти небезпеки були істотно нижчими за 1,0: для Zn він становив 0,162–0,182, для Cu 0,05–0,098, найменший Кнеб. міді отримано за удобрення комплексним добривом N60P60K90 – 0,05.
Висновки. Мінеральне удобрення змінює інтенсивність акумуляції Zn і Cu цибулею, однак за умов досліду концентрації обох елементів у продукції залишалися значно нижчими за ГДК, а ризики за індикаторами Кнеб. не досягали порогового рівня. Комплексне удобрення N60P60K90 характеризувалося найнижчим показником небезпеки для Cu, що підтверджує можливість керувати елементним складом цибулі шляхом оптимізації системи живлення.

Ефективність застосування інсектициду від бавовникової совки та кукурудзяного метелика на посівах кукурудзи

Л.А. Правдива — 2026-05-06

Мета. Метою досліджень є вивчення впливу інсектициду та ефективність його застосування різними методами внесення на рослинах кукурудзи від бавовникової совки та кукурудзяного метелика в центральній частині Лісостепу України. Методи. Дослідження проводились впродовж 2023–2025 роках в умовах СТОВ Агроко, Черкаська область. Ґрунт дослідних ділянок – чорнозем. Погодно-кліматичні умови були типовими для зони Лісостепу України та сприятливими для вирощування кукурудзи. Схема досліду передбачала вивчення способів застосування інсектициду Ампліго (0,3 л/га) різними методами внесення. Посівна площа ділянки – 224,0 м2. Розміщення варіантів у дослідах – систематичне послідовне. Повторність досліду – чотириразова. Агротехніка вирощування кукурудзи була загальноприйнятою для умов Лісостепу України, окрім досліджуваних факторів. Сівбу гібрида кукурудзи СИ Пандорас проводили у 3-й декаді квітня, за температури ґрунту 8–10 °С на глибині загортання насіння. Результати. Досліджено, що масова поява шкідників спостерігалась у фазі росту і розвитку рослин кукурудзи ВВСН 51 та ВВСН 57. Встановлено, що у варіанті із застосуванням інсектициду Ампліго кількість пошкоджених рослин кукурудзи була значно меншою ніж у варіанті контроль. В середньому за внесення інсектициду загальна кількість пошкоджених рослин зменшувалась до 2 шт./100 рослин від пошкоджень кукурудзяним стебловим метеликом та до 5 шт./100 рослин від пошкоджень бавовниковою совкою. Висновок. Встановлено високу ефективність інсектициду Ампліго проти кукурудзяного метелика на рівні 95,1 % та бавовникової совки 75,3 % в порівняні з контрольною ділянкою за використання самохідного обприскувача з нормою розчину 150 л/га.

Інтенсивність накопичення свинцю енергетичними культурами, вирощеними на різних ґрунтах

С.Ф. Разанов — 2026-05-06

Мета дослідження полягає у визначенні рівня накопичення свинцю (Pb) у надземній вегетативній масі енергетичних культур за їх вирощування на сірому лісовому ґрунті, чорноземі типовому та дерново-підзолистому піщаному ґрунті. Методи дослідження включали польові спостереження та відбір зразків надземної вегетативної маси міскантусу (Miscanthus), мальви пенсильванської (Sida hermaphrodita) і сильфію пронизанолистого (Silphium perfoliatum) упродовж 2023–2025 рр. Зразки формували точковим відбором із подальшим складанням середніх проб. Вміст Pb у рослинній масі визначали атомно-абсорбційним методом у науково-дослідній лабораторії Інституту сільського господарства Полісся УААН (м. Житомир). Оцінювання потенційного ризику здійснювали за коефіцієнтом небезпеки, розрахованим як співвідношення фактичного вмісту Pb до допустимого рівня. Результати. У середньому за 2023–2025 рр. вміст Pb у надземній вегетативній масі всіх досліджуваних культур не перевищував допустимого рівня. Порівняння культур показало чітку тенденцію зростання вмісту Pb у надземній вегетативній масі в такій послідовності: міскантус → мальва пенсильванська → сильфій пронизанолистий. Найвищі значення Pb для міскантусу та мальви пенсильванської встановлено за вирощування на чорноземі типовому, тоді як для сильфію пронизанолистого – за вирощування на дерново-підзолистому піщаному ґрунті (з незначною різницею порівняно з чорноземом типовим). Розраховані коефіцієнти небезпеки Pb у надземній вегетативній масі були меншими за 1,0, що свідчить про відсутність перевищення граничного рівня за умов проведеного досліду та підтверджує можливість вирощування зазначених енергетичних культур на досліджених ґрунтах з позицій контролю накопичення Pb у біомасі. Висновки. За 2023–2025 рр. за вирощування міскантусу, мальви пенсильванської та сильфію пронизанолистого на сірому лісовому ґрунті, чорноземі типовому та дерново-підзолистому піщаному ґрунті середній вміст Pb у надземній вегетативній масі не перевищував допустимий рівень. Найвищі значення Pb встановлено у міскантусу й мальви пенсильванської за вирощування на чорноземі типовому, а у сильфію пронизанолистого – на дерново-підзолистому піщаному ґрунті; найнижчі – у міскантусу та сильфію пронизанолистого на сірому лісовому ґрунті і у мальви пенсильванської на дерново-підзолистому піщаному ґрунті. Загалом на всіх типах ґрунтів зберігається послідовність зростання вмісту Pb, зокрема, міскантус → мальва пенсильванська → сильфій пронизанолистий.

Порівняльна характеристика сортів нуту звичайного за урожайністю та агроекологічною стійкістю

А.М. Рибальченко — 2026-05-06

Мета. Одним із ключових завдань ефективного виробництва зерна нуту є встановлення чинників, що визначають рівень урожайності культури. До таких чинників, насамперед, належить добір сортів, адаптованих до грунтово-кліматичних умов відповідної зони вирощування. Метою дослідження є здійснення порівняльної оцінки сортів нуту звичайного в Україні за рівнем урожайності, комплексом господарсько-цінних ознак та показниками агроекологічної стійкості.
Методи. Порівняльну оцінку сортів нуту звичайного за рівнем урожайності та показниками агроекологічної стійкості виконано на підставі аналізу даних Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні на 2026 рік, а також Офіційних описів сортів за критеріями господарської придатності для умов Лісостепу України, опублікованих у Бюлетенях «Охорона прав на сорти рослин» Інформаційно-довідкової системи «Сорт».
Результати. За показником урожайності сорти нуту звичайного, внесені до Державного реєстру, розміщуються в такій послідовності: Зехавіт – 3,9 т/га, Лара – 3,4 т/га, Кіра – 3,3 т/га, Єва – 3,2 т/га, Вента – 2,8 т/га, Зодіак – 2,8 т/га, Козерог – 2,7 т/га, Октавіус – 2,5 т/га, Овен – 2,0 т/га. За тривалістю вегетаційного періоду найбільш скоростиглим виявився сорт Лара (74 доби), тоді як найбільш тривалий період вегетації мали сорти нуту звичайного Вента та Октавіус по 95 діб. Найвищі значення маси 1000 зерен сформували сорти Овен, Козерог, а також Зехавіт з показниками маси 1000 зерен відповідно 475, 440, 430 г. Серед сортів нуту, внесених до Державного реєстру, найбільшу висоту рослин формував сорт Вента – 70 см, тоді як найменшу – Зехавіт – 53 см. Показник висоти прикріплення нижнього бобу був максимальним у сорту Зехавіт – 28,5 см. У сорту Вента він становив 25 см, у Єви – 22 см, у сортів Кіра, Козерог і Октавіус по 20 см, у сорту Овен – 19 см, а найнижчі значення мали сорти Лара та Зодіак по 18 см.
Важливою умовою добору сортів нуту звичайного для вирощування в конкретних грунтово-кліматичних умовах є їхня здатність протистояти несприятливим чинникам довкілля. За результатами аналізу стійкість до вилягання у сортів нуту становила 7–9 балів, при цьому найвищі значення мали Кіра та Зодіак – 9 балів. Показники стійкості до обсипання насіння варіювали в межах 6–9 балів; максимальними показниками відрізнялися сорти Кіра, Козерог і Овен по 9 балів. Стійкість до аскохітозу варіювала від 6 до 9 балів, Зодіак і Овен характеризувалися найвищим рівнем – 9 балів. Стійкість до кореневих гнилей знаходилася в діапазоні 5–8 балів; найкращі показники продемонстрували Зодіак, Козерог і Овен по 8 балів. Стійкість до зернівки у сортів нуту звичайного становила 5–9 балів, а максимальне значення зафіксовано у сорту Овен – 9 балів.
Висновки. На основі порівняльної характеристики сортових ресурсів нуту виділено сорти, що відрізнялися за урожайністю та агроекологічною стійкістю.

Урожайність зерна пшениці озимої м’якої за оптимізації елементів технології вирощування в умовах Лісостепу України

І.І. Рожко — 2026-05-06

У статті висвітлено результати багаторічних польових досліджень, спрямованих на обґрунтування ефективності удосконалення окремих елементів технології вирощування пшениці озимої м’якої в умовах Лівобережного Лісостепу України. Метою роботи було виявити вплив крупності насіння та системи весняного підживлення на формування врожайності зерна сортів Кубус і Довіра Одеська.
Дослідження проводили протягом 2021–2025 років на чорноземах типових опідзолених із використанням загальноприйнятих методик польового експерименту та статистичної обробки даних. Методологія базувалася на польових експериментах із сортами Кубус і Довіра Одеська. Схема досліду передбачала вивчення ефекту сівби насіння різної крупності за масою 1000 насінин, у тому числі суміші крупної та середньої фракцій, за умов стандартного азотного підживлення та комплексного застосування азотних і мікродобрив у фазу весняного кущіння.
Встановлено, що найбільшу врожайність забезпечує сівба сумішшю насіння крупної та середньої фракцій (пропорція 50:50) на фоні комплексного підживлення. Сорт Кубус виявився більш чутливим до інтенсифікації технології, сформувавши продуктивність на рівні 5,6–6,0 т/га, тоді як у сорту Довіра Одеська цей показник становив 5,1–5,3 т/га. Використання дрібного насіння не сприяло зростанню врожайності, а в несприятливі роки призводило до її зниження через обмежені адаптивні можливості. Дисперсійним аналізом визначено, що провідним чинником впливу на врожайність є гідротермічні умови року (48–53%), частка системи підживлення становить 25–27%, а крупності насіння – 6–12%.
Поєднання змішаної сівби (крупна + середня фракції) із внесенням КАС та мікродобрив у фазу весняного кущіння є дієвим інструментом підвищення врожайності пшениці озимої незалежно від погодних умов. Для досягнення максимальної продуктивності доцільно впроваджувати диференційований підхід до підбору насіннєвого матеріалу з урахуванням сортових особливостей відгуку на елементи живлення.

Індукція флуоресценції листків саджанців сорту Чемпіон як індикатор ефективності різних типів субстратів та контейнерів

В.В. Романенко — 2026-05-06

Мета. Оцінити фізіологічний стан саджанців яблуні (Malus domestica Borkh.) сорту ‘Чемпіон’ за показниками індукції флуоресценції хлорофілу з метою експрес-діагностики ефективності різних субстратів і типів контейнерів у технології контейнерного вирощування. Методи. Дослідження проведено у 2024–2025 рр. на базі садового центру «Пісарді» (Бучанський район Київської області) на підщепах М9 та ММ106. Саджанці вирощували в контейнерах об’ємом 12 л типу Air Pot (ERCOLE «SP30») та C12 («B28») із використанням трьох варіантів субстратів: верхній торф; торф із подрібненою корою хвойних порід (1:1); торф, кора та супіщаний ґрунт (2:1:1). Кислотність субстратів коригували вапнуванням до pH 6,7–6,8. Експрес-діагностику проводили в третій декаді липня методом індукції флуоресценції хлорофілу з використанням портативного хронофлуорометра «Floratest» у п’ятикратному повторенні з визначенням параметрів F₀, Fp, F₀/Fp, Fv, Ki (Fv/Fp) та Rfd ((Fp–Ft)/Ft). Статистичну обробку здійснювали методом трифакторного дисперсійного аналізу (ANOVA) з пост-хок тестом Тьюкі (p≤0,05) і кореляційного аналізу. Результати. Встановлено, що мінімальна флуоресценція F₀ не зазнавала статистично достовірних змін під впливом типу контейнера, складу субстрату та морфологічного типу зразка (пагін/ плодушка) на обох підщепах (p>0,05), що свідчить про відсутність деструктивного впливу досліджуваних технологічних комбінацій на первинні фотохімічні процеси. Для підщепи М9 значення F₀ становили 208–283 в. од., Fp – 596–955 в. од., Ki – 0,594–0,753, Rfd – 1,08–1,88; при цьому лише склад субстрату достовірно впливав на показник Rfd (F=5,21; p=0,035), зумовлюючи його зниження у варіанті субстрату 2. Для підщепи ММ106 параметри перебували в межах: F₀ – 218–288 в. од., Fp – 640–1072 в. од., Ki – 0,614–0,778, Rfd – 1,07–2,29; статистично значущим чинником для Ki був тип контейнера (F=10,73; p=0,01), тоді як вплив субстрату та типу зразка проявлявся на рівні тенденцій. Кореляційний аналіз засвідчив тісний зв’язок між Fp і Fv (r=0,984) та високу узгодженість Ki з Fv (r=0,915) і Fp (r=0,834), що підтверджує високу діагностичну інформативність інтегральних показників. Висновки. Отримані результати обґрунтовують доцільність використання параметрів індукції флуоресценції хлорофілу для швидкого скринінгу технологічних комбінацій «контейнер × субстрат» у виробництві саджанців яблуні із закритою кореневою системою. Найбільш чутливими діагностичними маркерами виявилися показник Rfd для підщепи М9 та коефіцієнт індукції Ki для підщепи ММ106.

Визначення фізико-механічних параметрів ґрунтової витяжки методом імпедансного вихрострумового зондування

К.В. Себко — 2026-05-06

Мета. Розробити та апробувати безконтактний трипараметровий імпедансний вихорострумовий метод сумісного контролю фізико-хімічних параметрів ґрунтових витяжок (співвідношення ґрунт–вода 1:5), зокрема ефективного геометричного параметра зони зондування, питомої електричної провідності та температури рідкої фази, за допомогою трансформаторного імпедансного вихорострумового перетворювача (ІВП) з поздовжнім електромагнітним полем кратних частот. Оцінити чутливість методу до змін електрофізичних властивостей ґрунтів у зонах техногенного навантаження, зокрема внаслідок бойових дій. Методи. Дослідження проведено за допомогою імпедансного вихорострумового перетворювача трансформаторного типу з двома ідентичними каналами (РП – для зондування та нагрівання зразка, ОП – для опорних вимірювань). Використано генератор змінного струму, частотомір, вольтметри, фазометр та нікелеві термометри опору. Зондування виконувалося на двох кратних частотах (f = 40 МГц) при струмі 20 мА та напруженості поля H₀ ≈ 280 А/м у температурному діапазоні 10–30 °C. Вимірювали сумарні ЕРС EΣ₁ₜ, EΣ₂ₜ, опорні ЕРС E₀₁, E₀₂, фазові кути зсуву φ₀₁ₜ, φ₀₂ₜ. Параметри розраховували за системою аналітичних співвідношень, що пов’язують амплітудні та фазові характеристики сигналів з питомою електропровідністю σₜ, температурою t, геометричним параметром зони зондування aеф, еквівалентною концентрацією важких металів Cme та pH (з урахуванням температурного коефіцієнта α = 0,0132 1 / °С та калібрувальних коефіцієнтів моделі pH). Результати. Теоретичний аналіз показав, що фазова складова сигналу є більш чутливою до змін електрохімічних властивостей середовища, а амплітудна – до сумарного впливу провідності та температури. Застосування кратних частот дозволило розділити внесок контрольованих параметрів та зменшити їх взаємну кореляцію. Експериментально підтверджено високу чутливість методу до техногенних змін: у фонових ґрунтах значення σₜ, pH та Cme відповідали природним показникам слабокислого стану; у деградованих (після вибухів) спостерігалося різке зростання провідності (у 6–10 разів), зниження pH до сильнокислого рівня (1,5–3,7), підвищення Cme в 1,5 раза через мобілізацію важких металів (Fe, Cu, Zn, Pb) та руйнування буферної системи. Отримані значення добре корелюють з класичними електрохімічними методами, при цьому безконтактність усуває поляризаційні похибки та забезпечує стабільність в агресивних середовищах. Висновки. Запропонований трипараметровий імпедансний вихорострумовий метод є ефективним інструментом безконтактного комплексного контролю фізико-хімічного стану ґрунтових витяжок, що перевершує традиційні кондуктометричні та потенціометричні методи за оперативністю, стабільністю та можливістю роботи з агресивними пробами. Метод перспективний для екологічного моніторингу ґрунтів у зонах техногенного та мілітарного навантаження, оцінки ступеня деградації, контролю ефективності рекультиваційних заходів та подальшого розвитку багатопараметрових імпедансних систем у агроекології.

Вплив комплексного захисту рослин на врожайність та посівні якості насіння пшениці м’якої озимої

А.А. Сіроштан — 2026-05-06

Мета. Дослідити вплив комплексного застосування фунгіцидів та інсектицидів на урожайність і посівні якості насіння пшениці озимої, та в результаті виявити оптимальні регламенти їх застосування.
Методи. Схема досліду включала вивчення застосування на VІ, VІІІ і IX етапах органогенезу фунгіцидів Корвізар М, Кросбі, Тезис в комплексі із інсектицидом Наповал на сортах пшениці м’якої озимої МІП Ассоль, Естафета миронівська, та МІП Дніпрянка.
Результати. Встановлено, що комплексне застосування фунгіцидів і інсектицидів на посівах пшениці м’якої озимої на різних етапах органогенезу сприяло приросту рівня урожайності у сортів на рівні 0,31–0,47 т/га. Більші прирости урожайності (0,44–0,47 т/га) отримано у варіанті із застосуванням у фазі виходу в трубку фунгіциду Корвізар М і інсектициду Наповал. Комплексна обробка посівів засобами захисту мала позитивний вплив на вихід кондиційного насіння та масу 1000 насінин. Так, у сорту МІП Ассоль вихід кондиційного насіння збільшувався на 5,6–5,8 %, маса 1000 насінин – на 1,4–2,0 г, у сорту Естафета миронівська – на 5,6–5,8 % та 1,8–2,2 г, у сорту МІП Дніпрянка – 5,6–6,0 % і 2,2–2,7 г відповідно. У сортів МІП Ассоль та МІП Дніпрянка більший вихід кондиційного насіння отримано у варіанті із обробкою посівів на ІХ етапі органогенезу фунгіцидом Тезис і інсектицидом Наповал, у сорту Естафета миронівська – фунгіцидом Кросбі і інсектицидом Наповал на VІІІ етапі органогенезу. Більшу масу 1000 насінин у сорту МІП Ассоль відмічено при обприскуванні на VІ етапі органогенезу фунгіцидом Корвізар у комплексі із інсектицидом Наповал, а в сортів Естафета миронівська і МІП Дніпрянка – на ІХ етапі органогенезу фунгіцидом Тезис і інсектицидом Наповал. У насіння зібраного із варіантів де здійснювали захист рослин від хвороб та шкідників відмічена тенденція до підвищення показників посівних якостей на 1–4 %. Більше значення посівних якостей насіння спостерігали після обприскування посівів на VІІІ етапі органогенезу фунгіцидом Кросбі в комплексі із інсектицидом Наповал.
Висновки. Досліджено, що комплексне застосування фунгіцидів і інсектицидів на різних етапах органогенезу пшениці м’якої озимої сприяло приросту рівня урожайності зерна досліджуваних сортів і мало позитивний вплив на вихід кондиційного насіння та масу 1000 насінин. У насіння зібраного із варіантів де здійснювали захист рослин від хвороб та шкідників відмічена тенденція до підвищення показників посівних якостей.

Передпосівна обробка насіння біостимулятором як елемент покращення розвитку рослин буряка цукрового в умовах глобальних кліматичних змін

Т.Д. Сонець — 2026-05-06

Мета дослідження полягає в науковому обґрунтуванні агроекологічної та економічної ефективності використання різних дозувань інноваційного препарату Епівіо Енерджі для стабілізації потенціалу продуктивності гібриду СІУ в умовах зростаючого гідротермічного стресу та реалізації стратегії «Зеленого цифрового переходу». Методи дослідження базувалися на проведенні польових експериментів у Рівненській філії УІЕСР впродовж 2025 року із застосуванням візуально-морфологічних спостережень та вимірювально-вагових аналізів. Системний підхід до розрахунку емісійного профілю технології здійснювали за методологією оцінки життєвого циклу продукції. Результати науково-дослідної роботи засвідчили, що в умовах дефіциту опадів у період «сівба – повні сходи» передпосівна підготовка насіння дозволяє рослинам значно ефективніше використовувати ґрунтову вологу та активувати життєву енергію на початкових етапах вегетації. Встановлено, що при використанні максимальної норми 15 мл/п.о. повні сходи з’являються на 3 доби раніше, ніж у контрольному варіанті, а тривалість активного періоду накопичення вегетативної маси зростає на 3 доби. Експериментально підтверджено, що інтенсифікація початкового органогенезу призводить до зростання господарських показників: урожайність коренеплодів у варіанті з максимальною дозою склала 110,5 т/га, що забезпечило приріст 17,6% відносно контролю. Особливої уваги заслуговує подолання традиційного фізіологічного бар’єру «врожайність – цукристість», оскільки за найвищої продуктивності вміст цукру також зріс до 20,4%, що є на 0,5% вище базового показника. Це дозволило отримати збір цукру на рівні 22,5 т/га. Розрахунок вуглецевого сліду показав, що при загальних викидах 414,9 кг СО2е/га, де вагому частку займає паливо (61,8%), інтенсифікація технології дозволяє знизити питому емісію на одну тонну цукру на 16,9% (з 22,19 до 18,44 кг СО2е/т). Також, зафіксовано позитивний вплив на архітектоніку коренеплодів: зменшення відсотка повністю заглиблених у ґрунт до 24,3% проти 29,8% у контролі, що мінімізує опір ґрунту за збирання та знижує витрати дизельного пального. Висновки. Застосування досліджуваного препарату у дозі 15 мл/п.о. є агроекологічно виправданим та економічно ефективним заходом, який дозволяє оптимізувати емісійний профіль культури та забезпечує конкурентоспроможність агровиробництва в умовах декарбонізації економіки та вимог «Зеленого курсу» Європейського Союзу щодо зниження вуглецевого сліду продукції харчування.

Аналіз виробництва сорго звичайного двокольорового в Україні та світі

С.Г. Столяр — 2026-05-06

У статті наведено результати комплексного аналізу виробництва сорго звичайного двокольорового в Україні та світі за 2000–2024 рр. Метою дослідження було оцінити динаміку посівних площ, урожайності та валових зборів, визначити регіональну структуру світового виробництва та обґрунтувати перспективи розширення культури в Україні в умовах кліматичних змін. Інформаційну базу сформовано за даними FAOSTAT та USDA; застосовано методи економіко-статистичного, структурного та порівняльного аналізу. Встановлено, що світові посівні площі сорго у досліджуваний період коливалися в межах 39,4–46,1 млн га, а валове виробництво у 2023 р. становило близько 60 млн т. Найбільша частка виробництва припадає на Африку (42 %), Америку (37 %) та Азію (16 %), що свідчить про концентрацію культури в регіонах із посушливими та напівпосушливими умовами. В Україні посівні площі мали динамічний характер змін: від 14–36 тис. га на початку 2000-х років до максимуму 136,9 тис. га у 2012 р., з подальшим скороченням до 13,9–14,5 тис. га у 2023–2024 рр. Урожайність зросла з 1,0–1,3 т/га у 2000–2003 рр. до 3,0–4,53 т/га у 2015–2024 рр., із максимальним значенням 4,53 т/га у 2018 р. Валовий збір досягав 354,4 тис. т (2013 р.), що підтверджує наявність сформованого виробничого потенціалу. Доведено, що в умовах підвищення середньорічних температур і нерівномірності опадів сорго набуває стратегічного значення для аграрного сектору України. Посухостійкість та адаптивність культури створюють передумови для розширення її посівів не лише у Степу й Лісостепу, а й у зоні Полісся внаслідок подовження вегетаційного періоду та зростання теплових ресурсів. Інтеграція сорго в структуру зернового виробництва сприятиме диверсифікації посівів, зниженню кліматичних ризиків і зміцненню продовольчої та експортної спроможності держави.

Формування агробіологічних параметрів рослин сорго звичайного (двокольорового) (Sorghum bicolor L.) залежно від густоти агроценозу культури в Правобережному Лісостепу України

Л.І. Сторожик — 2026-05-06

Мета – дослідити процес формування агробіологічних параметрів рослин сорго звичайного двокольорового (Sorghum bicolor L.) іноземними гібридами та вітчизняними сортами залежно від густоти агрофітоценозу та застосування біостимулятора росту. Методи. Лабораторний, вимірювальний, розрахунково-порівняльний, аналізування, статистичний. Результати. Тривалість вегетаційного періоду, залежала від густоти агроценозу. За зростання густоти стеблестою від 160 до 200 тис. шт./га відзначається незначне (на 1-2 доби) подовження вегетаційного періоду. За застосування у фазу кущення (4-5 листка) регулятора росту «Аппетайзер» (0,5 л/га) за густоти 160 -180 тис. шт./га тривалість вегетаційного періоду в порівнянні з контролем у всіх генотипів не змінювалась, так як рослини мають достатню площу живлення та невисоку конкуренцію за світло і вологу. За густоти 200 тис. шт./га дія препарату «Аппетайзер» пом’якшувала стрес, пов’язаний з підвищеною конкуренцією рослин за фактори життєдіяльності, що зменшує негативний вплив густоти на тривалість вегетації. Встановлено, що формування листкового апарату істотно залежить як від густоти стояння рослин, так і від застосування регулятора росту «Аппетайзер», який частково компенсує потенційний стрес від підвищеної конкуренції за ресурси в щільніших агроценозах культури. Ефективність дії стимулятора проявлявся виразно у фазах викидання волоті – цвітіння. Площа листків сорго у фазу вихід у трубку збільшувалась майже у 2 рази за щільності рослин від 160 до 200 тис. шт/га, а за внесення регулятора росту за всіх досліджуваних густот показник площі листової поверхні виріс в середньому на 2%. У фазу вихід у трубку – викидання волоті найвище значення (226,1-350,3 см2) площі спостерігали за густоти 200 тис. шт./га. У фазу цвітіння за густоти рослин 160–200 тис. шт./га був максимальний (358,5-368,2 см2) розвиток листкового апарату. У фазу органогенезу повна стиглість зерна різниця між досліджуваними густотами нівелювалась, оскільки листки вже частково відмирають. Застосування стимулятора росту «Аппетайзера» стабільно збільшує площу листкової поверхні за всіма фазами розвитку. Приріст стано-вить у середньому 2–5% у ранніх фазах і 3–8% у фазі цвітіння. Найсильніший ефект дії регулятора – у фазі викидання волоті–цвітіння. Висновки. Поєднання оптимальної густоти стояння рослин (180 тис. шт./га) та застосування стимулятора росту є ефективним агротехнологічним прийомом підвищення фотосинтетичної активності гібридів сорго, що створює передумови для формування вищої продуктивності та кращої реалізації генетичного потенціалу сорго звичайного.

Оптимізація способів дорощування укорінених живців калини звичайної за показниками росту та виходу саджанців

О.П. Тисячний — 2026-05-06

Мета. Вивчення строків пересаджування укорінених живців на дорощування, їх вплив на ріст і розвиток надземної частини та кореневої системи. Матеріали та методика досліджень. Дослід по вивченню способів дорощування укорінених живців включав такі варіанти: без пересаджування, осіннє пересаджування, весняне пересаджування. Дослід був закладений в 2023 році (ротація 2023-2024 рр.) і повторений по тій же схемі в 2024 році (ротація 2024-2025 рр.). Повторність досліду чотирикратна – по 12 рослин кожного сорту у кожній. Дослідження проводили згідно методичних рекомендацій. При закладанні досліду і в подальшому проводили облік приживлюваності живців при пересаджувані, а також загибель живців під час перезимівлі і окремо протягом вегетаційного періоду. Результати досліджень. Найбільший відсоток загибелі укорінених живців калини звичайної усіх досліджуваних сортів спостерігався у варіанті де живці дорощували на місці укорінення. У цьому варіанті значна загибель від 18,7 % до 35,4 % залежно від сорту, відбувається протягом вегетаційного періоду. У варіанті з пересаджуванням укорінених живців восени загибель спостерігається під час перезимівлі від 10,4 % до 18,7 % залежно від сорту, менше при пересаджуванні і за вегетаційний період. Під час весняного пересаджування загибель кореневласних рослин спостерігали в основному під час перезимівлі і пересаджування, в меншій мірі протягом вегетаційного періоду. Облік проведений на початку жовтня 2023 та 2024 років показав, що розвиток кореневої системи і надземної частини саджанців залежить від способу дорощування. Укорінені живці майже всіх сортів, які були висаджені у контейнери мали краще розвинену як кореневу систему, так і надземну частину у порівнянні з живцями, що дорощували на місці укорінення і у відкритому ґрунті. Осінній облік 2023 і 2024 років показав, що за виходом стандартних саджанців найкращі показники має контейнерний спосіб дорощування, найменший відсоток стандартних саджанців спостерігали на контрольному варіанті. Висновки. Дослідженням виявлено повну непридатність дорощування укорінених живців калини звичайної досліджуваних сортів на місці укорінення, оскільки призводить до найменшого виходу саджанців серед досліджуваних способів дорощування і протягом вегетаційного періоду загибель укорінених живців становить залежно від сорту 16,6-27,1 %. Восени пересаджування укорінених живців в умовах Правобережного Лісостепу України має переваги у порівнянні з весняним, оскільки рослини висаджені восени, наступною весною починають рости раніше, ніж під час весняного пересаджування. Отже, найбільш ефективним способом дорощування укорінених живців калини звичайної сортів Великоплідна, Коралова і Київська садова № 1 при пересаджуванні – для дорощування – у відкритий ґрунт восени слід провести укриття живців та листям. Дорощування на місці укорінення є малоефективним внаслідок найбільш низького виходу стандартних саджанців, і тому не може бути рекомендованим.

Вплив дефіциту вологи на вміст мікроелементів та токсичних речовин у ґрунтах

О.П. Ткачук — 2026-05-06

Мета. Встановити рухомість іонів мікроелементів, важких металів, радіонуклідів та залишків пестицидів в умовах нестачі ґрунтового зволоження.
Методи. Було виділено 6 тест-полігонів розміром 4 м2 кожен у такій послідовності: дерново-підзолистий піщаний ґрунт; дерново-підзолистий супіщаний ґрунт; сірий опідзолений піщаний ґрунт; сірий опідзолений супіщаний ґрунт; чорнозем опідзолений піщаний ґрунт; чорнозем опідзолений супіщаний ґрунт. В межах кожного тест-полігону в кінці квітня відібрали проби ґрунту для визначення вологості та вмісту іонів мікроелементів, важких металів, радіонуклідів та залишків пестицидів.
Результати. Нашими дослідженнями доведено, що в умовах зміни вологості ґрунтів, найбільше корисних для рослин іонів кальцію – 12,31 мг-екв./100 г, магнію – 1,07 мг-екв./100 г, рухомого цинку – 0,55 мг/кг накопичується у чорноземі опідзоленому супіщаному ливого кадмію – 0,08 мг/кг, свинцю – 1,45 мг/кг, радіоактивних цезію – 0,18 Кі/км2 та стронцію – 0,014 Кі/км2 виявлено у дерново-підзолистому піщаному ґрунті, що мав найнижчу вологість – 5,1 %. Найбільше сірки та заліза містилося у дерново-підзолистому супіщаному ґрунті – 10,7 мг/кг та 56,21 мг/кг відповідно, вологість якого становила 5,6 %, а міді (1,62 мг/кг) та марганцю (25,2 мг/кг) – у сірому опідзоленому супіщаному ґрунті, вологість якого склала 7,5 %.
Висновки. Встановлено, що зміна вологості ґрунту має прямий вплив на вміст у ньому кальцію обмінного, магнію рухомого, цинку рухомого та свинцю рухомого, а також радіоактивних цезію і стронцію. Не виявлено впливу вологості ґрунту на вміст у ньому рухомих форм сірки, міді, марганцю, заліза та важкого металу кадмію. При зменшенні вологості ґрунту у ньому зменшується вміст кальцію (коефіцієнт кореляції r = 0,9669), магнію (коефіцієнт кореляції r = 0,9819), цинку (коефіцієнт кореляції r = 0,7765), проте збільшується вміст рухомих форм важкого металу свинцю (коефіцієнт кореляції r = – 0,8209), радіоактивних цезію (коефіцієнт кореляції r = – 0,8628) і стронцію (коефіцієнт кореляції r = – 0,8305).

Зміни енергоємності чорнозему типового залежно від основного обробітку ґрунту

Ю.В. Цюк — 2026-05-06

Мета. Метою досліджень встановити вплив основного обробітку ґрунту на зміни гумусного стану чорнозему типового малогумусного в агроценозі соняшнику.
Методи. Застосовувані методи й матеріали: результати польових досліджень, аналіз, обробка даних, узагальнення сучасних літературних матеріалів.
Результати. Дослідженнями встановлено, що застосування диференційованого та мілкого обробітку призводить до суттєвого перерозподілу органічної речовини у 0–30 см шарі ґрунту порівняно з комбінованим обробітком.
Виявлено, що за диференційованого обробітку вміст гумусу у верхньому 0–10 см шарі збільшився на 13,3%, тоді як на глибині 10–20 см та 20–30 см спостерігалося його зменшення на 8,5%. Мілкий безполицевий обробіток забезпечив незначне на 0,47% підвищення вмісту гумусу в шарі 0–10 см відносно диференційованого варіанту, однак у шарі 10–20 см цей показник зріс на 6,6%, а у шарі 20–30 см – знизився на 3,6%.
Аналіз запасів гумусу засвідчив їх найвищі значення у верхньому шарі за мілкого 52,0 т/га та диференційованого 50,6 т/га обробітку. На контролі у шарі 0–10 см запаси гумусу виявилися на 12,6% нижчими порівняно з диференційованим обробітком. Характерною особливістю для всіх досліджуваних варіантів стало зниження запасів гумусу на глибині 20–30 см в середньому на 14,3% відносно шару 0–10 см.
Енергетичний аналіз ґрунту показав, що за диференційованого та мілкого обробітку відбувається збагачення гумусу верхньої частини профілю енергією. Енергоємність на цих варіантах становила 2,28 та 2,25 ГДж/га відповідно, що вище за контроль. Валові запаси енергії в гумусі зростали у шарах 0–10 см та 10–20 см, проте на глибині 20–30 см залишалися на рівні контролю.
Висновки. Встановлено, що диференційований та мілкий безполицевий обробіток сприяють акумуляції гумусу та підвищенню енергоємності у верхньому 0–10 см шарі чорнозему типового. Водночас ці системи обробітку посилюють диференціацію орного шару за вмістом гумусу, що необхідно враховувати при розробці заходів з оптимізації родючості ґрунту.

Застосування біостимуляторів та хелатних добрив як складова управління формуванням продуктивності льону олійного

О.В. Чигрин — 2026-05-06

Мета. Метою досліджень було дослідити ефективність комплексних фізіологічно активних препаратів залежно від способу та строку застосування при вирощуванні льону олійного в умовах східного Лісостепу України.
Методи досліджень. Експериментальні дослідження проводили на базі ННВЦ «Дослідне поле» Державного біотехнологічного університету в 2021–2025 рр. Польовий дослід було поставлено за повною факторіальною схемою відповідно до загальноприйнятої методики. Розміщення ділянок систематичне. Передпосівну обробку насіння проводили методом напівсухого протруєння напередодні сівби препаратом Квантум Сілвер, який призначений як для підготовки посівного матеріалу так і позакореневого підживлення. Для позакореневого підживлення використовували хелатні добрива, які містять макро- і мікроелементи та інші фізіологічно активні речовини – Квантум Сілвер та Брексіл Мікс, а також стимулятори росту Аміномакс та Мегафол.
Результати. Дослідженнями установлено, що на продуктивність рослин та врожайність льону олійного впливали різні варіанти застосування комплексних поліфункціональних фізіологічно активних препаратів. Передпосівна стимуляція насіння у поєднанні з позакореневими підживленнями на кращому варіанті сприяли приросту висоти рослин у порівнянні з контролем на 7,9 %, формуванню більшої кількості коробочок та насіння з однієї рослини на 34,3 і 26,7 %, підвищенню показника маси 1000 насіння на 3,2 % відповідно.
Висновки. Передпосівна обробка насіння комплексним препаратом Квантум Сілвер сприяла підвищенню урожайності льону олійного на 0,11 т/га, або 8,8 % від контролю. Підживлення льону комплексними добривами разом зі стимуляторами росту у фазу «ялинки» забезпечило одержання найбільш високих врожаїв: у варіанті з Квантум Сілвером та Аміномаксом урожайність (1,53 т/га) зросла на 0,29 т/га (+23,4 %), а у варіанті з Брексіл Мікс та Мегафолом (1,59 т/га) – на 0,36 т/га (28,2 %) до контролю. Додаткове підживлення у фазу бутонізації не призводило до підвищення врожайності порівняно з підживленням у фазу «ялинки».

Ефективність застосування біопрепаратів на посівах соняшника

С.М. Шакалій — 2026-05-06

Важливою умовою для підвищення урожайності сільськогосподарських культур, зокрема і соняшника, є стимуляція росту і розвитку рослин відповідними препаратами. Особливої уваги заслуговують речовини біологічного походження. Під час використання стимуляторів росту рослин для передпосівної обробки насіння зменшується токсичний вплив протруйників, але не втрачається їх захисний ефект.
Метою статті є узагальнення результатів особливостей впливу біопрепаратів на продуктивність гібридів соняшника залежно від біопрепаратів
Протягом вегетації спостерігалась позитивна дія біопрепаратів на показники росту і розвитку рослин, це ефективність багатофункціональних комбінованих препаратів. Структурний аналіз генеративних органів соняшника дають можливість зрозуміти структуру формування урожаю і знайти показники які є визначальними для одержання того чи іншого рівня урожаю. Для соняшника визначення діаметру кошика – це важливий показник, тому що він коливається у широких межах. Якщо взяти 5 погонних метрів рядка, на яких росте 18-20 рослин, то діаметр кошика різних рослин може коливатись від 10-12 до 20-24 см. Під час визначення кількості насінин у кошику ми стикались з поняттям загальної кількості та кількості виповнених насінин у тому числі, для своїх аналізів визначили лише повноцінне насіння.
Сорт і препарати покращують всі елементи структури, єдине, що виходить за рамки загальної картини – це маса 1000 насінин, яка хоча і змінювалась, але ці зміни мали невеликий розмах. Особливо важливим елементом характеристики соняшникової продукції є показники якості олійної сировини. У своєму досліді ми вивчали два фізичні показники (об’ємна маса (натура) та лушпинність насіння). Саме на цих показниках можна одержати різницю, яка буде характеризувати якість олійної сировини.
Для визначення ключових стратегій оптимізації технологій вирощування гібридів соняшника було проведено огляд існуючої літератури з питань впливу біопрепаратів на формування урожайності та показників структури врожаю та якість насіння. За показниками які досліджували можна зробити висновок що найбільшу врожайність було отримано по гібриду Рімі 2 за використання біопрепарату Мікофренд, що становила від 2,91 до 3,32 т/га. За елементами структури кращі показники отримано також за використання біопрепаратів по гібридах Суміко та Рімі 2.

Урожайність кукурудзи звичайної залежно від умов вирощування

Б.М. Шишкін — 2026-05-06

Польові дослідження з оцінки рівня урожайності гібридів кукурудзи звичайної проводилися у виробничих умовах на полях компанії «Контінентал Фармерз Груп» із дотриманням загальноприйнятих методик польового досліду та статистичної обробки результатів. Такий підхід забезпечив репрезентативність отриманих даних і можливість їх коректного узагальнення для умов Західного Лісостепу України. Результати досліджень засвідчили, що формування урожайності кукурудзи у 2022–2025 рр. визначалося складною та багатофакторною взаємодією гідротермічних умов вегетаційного періоду й біологічних особливостей досліджуваних гібридів. Поєднання аналізу погодних показників із розрахунком агрометеорологічних індексів та фактичними даними урожайності дало змогу не лише встановити загальні закономірності впливу кліматичних чинників, а й виявити істотні відмінності в реакції окремих гібридів на варіабельність умов зволоження впродовж вегетації. Установлено, що рівень продуктивності кукурудзи в умовах Західного Лісостепу України зумовлюється переважно не загальною кількістю атмосферних опадів, а характером їх просторово-часового розподілу протягом критичних фаз розвитку рослин. Це підтверджується слабким кореляційним зв’язком між гідротермічним коефіцієнтом Селянінова та урожайністю (r = 0,07), що свідчить про обмежену інформативність цього показника за умов нерівномірного зволоження. Водночас встановлено сильний негативний кореляційний зв’язок між індексом нерівномірності опадів і рівнем урожайності кукурудзи (r = –0,77), який вказує на визначальну роль внутрішньосезонної мінливості водозабезпечення у формуванні продуктивності культури. Досліджувані гібриди кукурудзи суттєво різнилися за здатністю реалізовувати врожайний потенціал за умов гідротермічної нестабільності. У роки з підвищеною нерівномірністю опадів найбільш стабільні показники урожайності забезпечували гібриди з вищим рівнем адаптивності до водного стресу, тоді як менш пластичні генотипи характеризувалися істотним зниженням продуктивності. Це підкреслює важливість селекційного добору гібридів із підвищеною екологічною пластичністю та стійкістю до абіотичних стресів. Загалом зростання кліматичної мінливості посилює значення адаптивних властивостей гібридів і стабільності агроекологічних умов як ключових чинників формування врожайності кукурудзи. Отримані результати свідчать про доцільність орієнтації сучасних технологій вирощування не лише на досягнення оптимального рівня вологозабезпечення, а й на зниження негативного впливу нерівномірного розподілу опадів шляхом цілеспрямованого добору стійких гібридів та адаптації основних елементів агротехніки.

Вплив елементів технології вирощування сої на тривалість вегетації та динаміку густоти рослин

Ю.М. Шкатула — 2026-05-06

Метою досліджень є визначення впливу бактеризації насіння сої до посіву та проведення позакореневих підживлень мікродобривами на тривалість вегетації та динаміку густоти рослин в агроценозі. Методи. Дослідження проводились на дослідному полі Вінницького національного аграрного університету впродовж 2023–2025 рp. Ґрунт дослідного поля – сірий лісовий середньо-суглинковий. Технологія вирощування сої, за винятком факторів, які вивчались, була загальноприйнятою для Лісостепу правобережного. Попередник ‒ пшениця озима. Сорт сої Азимут (середньостиглий). Норма висіву – 650 тис./га, ширина міжрядь 45 см. Результати. На варіантах досліду, де проводилась лише передпосівна інокуляція насіння сої, вегетація рослин тривала 112–113 діб, в той час, як на контрольному варіанті (без препаратів) тривалість вегетаційного періоду становила – 109 діб. Період кінець цвітіння – повна стиглість насіння (BBCH 69–89) за інокуляції насіння сої та позакореневих підживлень мікродобривами характеризувався подовженим періодом на 2–5 діб порівняно з контролем (без підживлень) та на 4-8 діб порівняно з абсолютним контролем досліду. На контрольних ділянках (без інокуляції) показники польової схожості насіння сої були найменшими на рівні 85,2–85,4 %. За проведення інокуляції насіння сої препаратом Біоінокулянт-БТУ-р (3,0 л/т) польова схожість збільшилась на 4,4–4,6 % в порівнянні з контрольними. ділянками (без обробки) і була на рівні 89,6–89,8 %, а інокуляції насіння сої Атува (2,0 л/т) + протектор Премакс (0,5 л/т) відповідно на 6,0–6,3 % і була на рівні 91,2–91,5 %. Найвищі показники густоти стояння рослин сої були відмічені на ділянках де насіння сої оброблялось інокулянтом Атува + протектор Премакс, в нормі витрат 2,0 л/т +0,5 л/т і були в межах 592,8–594,8 тис./га. На варіантах з інокуляцією насіння сої препаратом Біоінокулянт-БТУ-р, 3,0 л/т і позакореневими підживленням Ярило Соя 2,0 л/га і Хелпрост Соя, 3,0 л/га коефіцієнт збереження рослин був на рівні 91,8–92,8 %. Висновки. Ознака тривалості вегетаційного періоду сої є вирішальною для вирощування культури у конкретних ґрунтово-кліматичних умовах. Найдовший період вегетації – 122 діб, відмічений на варіантах досліду, де проводили бактеризацію насіння сої перед посівом препаратом Атува + протектор Премакс і проводили позакореневі підживлення у фазі 3-й трійчастий листок мікродобривами Ярило Соя, в нормі витрати 2,0 л/га та у фазі бутонізація Хелпрост Соя, в нормі – 3,0 л/га. Найбільш сприятливі умови для росту та розвитку, а як наслідок і найбільшої виживаності рослин сої, були на варіантах досліду із проведенням інокуляції насіння препаратом Атува + протектор Премакс (2,0+0,5 л/т) та позакореневого підживлення мікродобривами Ярило Соя 2,0 л/га (фаза 2-3 трійчастий листок) і Хелпрост Соя, 3,0 л/га (фаза бутонізація). За умов проведення даних технологічних заходів коефіцієнт збереження рослин сої становив 93,7% в той час, як на абсолютному контролі досліду даний показник був на рівні 85,0 %.

Аналіз зміни індексів вегетації при вирощуванні сільськогосподарських культур

С.С. Шульга — 2026-05-06

Кліматичні зміни безпосередньо впливають на продовольчу безпеку, оскільки спричиняють частіші посухи, довготривалі періоди спеки, нерівномірні опади та екстремальні погодні явища, що знижують врожайність основних культур і підвищують ризик втрати продукції. Ефективним рішенням є застосування цифорових та космічних технологій, які дозволяють проводити супутниковий моніторинг стану сільськогосподарських рослин та вирішувати важливі агротехнічні задачі.
Цифрова трансформація аграрного виробництва зробила супутникові дані доступними, але їх інтерпретація все ще залишається викликом.
Нормалізований відносний індекс рослинності – це нормалізований вегетаційний індекс, що широко використовується в дистанційному зондуванні для кількісної оцінки стану рослинності на основі відбивної здатності у ближній інфрачервоній (NIR) та червоній (RED) частинах спектра. NDVI дає числову оцінку ступеню фотосинтетичної активності рослин оцінити різницю поглинутого та відбитого спектрів.
Метою кількісна оцінка міжрічної варіабельності індексу NDVI в межах одного поля з урахуванням вирощуваної культури, попередника, системи обробітку ґрунту та погодних умов.
Методи. В основу дослідження покладено системний підхід, у межах якого використовували загальноприйняті наукові методи абстрактного та логічного аналізу, синтезу, аналогії, порівняння та узагальнення наукових даних у сфері точного землеробства. Використано наукові праці та матеріали періодичних видань в аграрній сфері для узагальнення інформації.
Результати. Отримані дані про перебіг технологічних процесів, включаючи дані про ріст сільськогосподарських культур, моніторинг вологості ґрунту, наявність шкідників і попередження про їх появу, а також прогнозування врожайності.
Традиційні методи управління та аналізу земельних ресурсів є достатньо трудомісткими, а крім того іноді важко надати актуальну інформацію про різні зміни у землекористуванні. Отримано мультиспектральну інформацію із високою роздільною здатністю, що робить управління землекористування більш економічно ефективним.
Вплив елементів технології вирощування на врожайність відіграє незамінну роль в управлінні ростом і розвитком сільськогосподарських культур, а прогнозування врожайності є одним з важливих фундаментальних елементів забезпечення продовольчої безпеки. Традиційні методи прогнозування врожайності зазвичай передбачають доволі складне відбирання проб, що не тільки призводить до значних витрат людських і матеріальних ресурсів у практичному застосуванні, але й не досить ефективним.
Висновки. Індекс вегетації є одним із ключових інструментів сучасного точного землеробства. В умовах сучасної України, при зміні кліматичних умов, коли погодні коливання суттєво впливають на розвиток рослин. Індекс вегетації є інструментом ранньої діагностики проблем, основа точного землеробства, спосіб зменшення ризиків у посушливих умовах та допоміжним показником для прогнозу врожайності. В умовах кліматичних змін для Лісостепу України його використання стає не просто корисним, а стратегічно необхідним.

Характеристика зразків амаранту за показниками якості зерна в умовах Східного Лісостепу України

В.В. Антоненко — 2026-05-06

Мета. Дослідження спрямоване на комплексну оцінку якості зерна 10 сортозразків амаранту за вмістом білка, олії та жирнокислотним складом олії протягом 2024–2025 рр. з метою виділення перспективних джерел цінних біохімічних ознак для подальшої селекційної роботи.
Методи. Аналіз вмісту білка та олії в насінні амаранту проводили за стандартними лабораторними методами в лабораторії Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН. Жирнокислотний склад олії аналізували методом газової хроматографії метилових ефірів жирних кислот у лабораторії фізіології та біохімії рослин того ж інституту.
Статистичну обробку результатів проводили за загальноприйнятими методиками селекційного експерименту: обчислювали середні значення, стандартне відхилення, коефіцієнт варіації, проводили дисперсійний аналіз для оцінки достовірності відмінностей між зразками (p < 0,05). Обробку даних виконували в програмах Microsoft Excel.
Результати. Середній вміст білка за два роки становив 17,46 % (діапазон 15,64–20,00 %, V = 3,35 %, НІР₀,₀₅ = 1,9 %), олії – 7,99 % (діапазон 7,34–9,01 %, V = 15,35 %, НІР₀,₀₅ = 2,2). Найвищі показники білка зафіксовано у зразків К-254 (18,48 %), Вр 645 (18,20 %), лінії h1-1 (18,60 %), та сорту Ультра (18,12 %); олії – у Вр 645 (9,01 %) та сорту Харківський 1 (8,50 %). За комплексною оцінкою вмісту білка та олії виділено найбільш перспективні зразки: Вр 645, К-254, сорт Харківський 1 та лінію h1-1. Олія характеризується високим вмістом ненасичених жирних кислот (>70 %), домінуванням лінолевої (34,50–49,56 %) та олеїнової (19,76–36,80 %) кислот. Найстабільніша ознака – пальмітинова кислота (V 3,9–4,3 %). Джерелами лінолевого типу є UJ5200189 (C18:2 >48 %), олеїнового типу – сорт Харківський 1, К-260 та К-22 (C18:1 >35 %).
Висновки. Підтверджено високу поживну цінність зерна амаранту як джерела якісного рослинного білка та олії з сприятливим ліпідним профілем. Отримані дані підтверджують високий потенціал виділених зразків, які можуть слугувати джерелами цінних ознак для створення нових високоякісних сортів, орієнтованих на виробництво функціональних харчових продуктів та посилення продовольчої безпеки.

Оцінювання фенотипової й екологічної мінливості зразків сої овочевої за комплексом господарсько-цінних ознак

В.О. Боровик — 2026-05-06

Метою статті є висвітлення фенотипової та екологічної мінливості зразків сої овочевої з метою формування науково обґрунтованого вихідного матеріалу для селекції нових, адаптивних до умов зрошення сортів. Методи досліджень польові, лабораторні, статистичні. Результати досліджень. Упродовж трьох років у колекційному розсаднику оцінювали фенотипову та екологічну мінливість наступних зразків сої овочевої: Кобра, стандарт, Fiskeby V, Karikachi, Фора, Веста, 20/25, Sac, Л 361-1-13, Л 362-2-13, Л 364-2-13, Л 368-3-13, Л 380-2- 13. Найбільшу середню висоту рослин сформували Karikachi (70,4 см) і Фора (66,6 см); висота прикріплення нижнього бобу варіювала від 3,3 см (Кобра) до 6,9 см (Фора). Ранньостиглі сорти (Karikachi, Кобра, Sac, Л 361-1-13, Фора) характеризувалися низькою варіабельністю (2,9–6,2 %), тоді як Л 368-3-13 – середньою (13,3 %). За висотою рослин більшість зразків мали високі значення V (33,1–43,4 %), водночас як Кобра, Фора, Веста та Sac – середні (12,6–24,1 %). Найбільшу мінливість відмічено у Fiskeby V та Л 364-2-13 (57–79 %). Висновки. Ранньостиглі сорти (Karikachi, Кобра, Sac, Л 361-1-13, Фора та ін.) з вегетаційним періодом 80–90 діб характеризуються низьким коефіцієнтом варіації (2,9 – 6,2 %), що свідчить про їх високу екологічну стабільність. Сорт Л 368-3-13 (98 діб) має середню мінливість (V = 13,3 %), що вказує на помірну залежність від погодних умов. За висотою рослин у більшості сортів зафіксовано високі значення V (33,1 – 43,4 %), що свідчить про їх чутливість до гідротермічних умов, тоді як Кобра (стандарт), Фора, Веста та Sac відзначаються середньою мінливістю (12,6–24,1 %). Найвищу варіабельність (57–79 %) висоти прикріплення нижнього бобу виявлено у Fiskeby V та Л 364-2-13; сорт Фора характеризується відносною стабільністю (V = 21 %). Стабільні сорти доцільні для виробничого використання, а високоваріабельні – як джерела пластичності та адаптивності в селекційних програмах.

Формування насіннєвої продуктивності амаранту (Аmaranthus hypochondriacus) залежно від способів сівби у східному Лісостепу України

О.В. Гудим — 2026-05-06

Мета. Встановити насіннєву продуктивність амаранту виду hypochondriacus залежно від способу сівби в умовах Східного Лісостепу України.
Методи. У якості досліджуваного матеріалу було використано три сорти амаранту виду hypochondriacus (Сем, Харківський-1, Студентський) чотири мутантні лінії (ЛМХ150, ЛМСт150ЧР, ЛМСт150ЧН, ЛМСТ15) та три способи сівби – рядкового (з шириною міжрядь 15 см) та широкорядного (45 і 70 см).
Попередником була пшениця озима. Посів здійснювали в першій декаді травня на глибину 3–5 см. Збір урожаю проводили у фазі повної стиглості насіння. Визначали основні показники продуктивності – масу насіння з рослини, масу 1000 насінин і густоту стояння рослин відповідно до вимог ДСТУ.
Результати. Найбільші показники довжини волоті та маси 1000 насінин відзначено у сорту Харківський 1(43 см, 0,85 г. відповідно), що забезпечило формування більшої маси волоті та найвищої врожайності насіння порівняно з іншими досліджуваними генотипами. Найменші значення довжини волоті та маси 1000 насінин встановлено у лінії ЛМСт15 (36 см, 0,72 г. відповідно). Рослини у широкорядних посівах (45 та 70 см) перевищували рослини у рядкових посівах за довжиною волоті – на 8–11 %, масою волоті – на 3–10 %, масою насіння з волоті – на 3–10 %. Відповідно, найвищі показники врожайності насіння отримано за широкорядного способу з міжряддям 70 см. У всіх варіантах досліду сорт Харківський 1 забезпечував максимальну врожайність (16,6–25,6 ц/га залежно від способу сівби), тоді як найнижчі показники зафіксовано у окремих мутантних ліній.
Висновки. За результатами досліджень встановлено, що сорти та мутантні лінії амаранту виду A. hypochondriacus характеризуються високим рівнем насіннєвої продуктивності за різних способів сівби. Перевагу за більшістю морфологічних і продуктивних показників забезпечували широкорядні посіви (45–70 см). Найвищі показники незалежно від способу сівби сформував сорт Харківський 1 (16,6–25,6 ц/га), а загалом урожайність насіння зростала зі збільшенням ширини міжрядь, досягаючи максимуму за міжряддя 70 см.

Формування фотосинтетичного потенціалу картоплі в ланках базового насінництва за використання сучасних рістрегуляторів

В.В. Думанецький — 2026-05-06

Мета. Вивчення впливу регуляторів росту рослин на формування фотосинтетичного апарату рослин картоплі в насадженнях базового насіннєвого матеріалу в умовах Лісостепу України. Методи. Польовий (експериментальна частина реалізована шляхом закладання польового досліду та виконання регламентованих агротехнічних обробок), статистичний – аналіз результатів проведено за допомогою пакета аналізу даних MS Excel. Результати. Обгрунтовано результати досліджень щодо впливу регуляторів росту Райкат, Радіфарм та препарату з фунгіцидно-бактерицидними властивостями Фармайод на фотосинтетичну діяльність картоплі сорту Житниця. Роботу проводили в умовах Лісостепу України у ланках базового насінництва. Досліджено динаміку формування листової поверхні, лискового індексу та чистої продуктивності фотосинтезу (ЧПФ) впродовж вегетаційного періоду. Встановлено, що застосування досліджуваних препаратів позитивно впливає на розвиток листкового апарату та інтенсивність накопичення сухої речовини. У різні фази розвитку рослин відмічено різний приріст асиміляційної поверхні листків порівняно з контролем в межах: фаза повних сходів площа – 0,1–0,8 тис. м²/га (2,0–16,3 %); бутонізації – 0,5–3,3 (2,9–19,5 %); квітування – 0,5–5,0 (1,8–17,8 %); відмирання картоплиння – 1,0–3,3 тис. м²/га (4,5 –14,7 %). Виявлено, що ефективність регуляторів росту щодо формування листкового апарату була нижчою на старті вегетації порівняно з фазами бутонізації і квітування. Найвищу ефективність продемонструвало поєднання Радіфарм+Фармайод, яке забезпечило максимальні показники площі лисків за фазами розвитку: сходи (ВВСН 10–19) – 5,7 тис м²/га; бутонізація (ВВСН 50–59) –20,2; квітування (ВВСН 60–69) –32,8; початок відмирання картоплиння (ВВСН 80–89) –25,6 тис м²/га. Аналіз чистої продуктивності фотосинтезу виявив загальну тенденцію до її поступового зниження у міжфазні періоди, проте у всіх досліджуваних варіантах показник перевищував контроль. Зокрема, у фазу сходи–бутонізація добовий приріст сухої речовини в порівнянні до контролю був у межах 0,2–2,1 г/м2 за добу; у міжфазний період бутонізація–квітування ЧПФ варіювала від 0,3 до 2,8; квітування – відмирання картоплиння зростання ЧПФ від 0,8 до 3,7 г/м2 за добу. Найвищі показники ЧПФ отримано у варіанті Радіфарм+Фармайод де приріст до контролю становив 2,1; 2,8; 3,7 г/м2 (18,4 %, 24,3 %, 38,1 %) відповідно фаз вегетації. Математично доведено, що формування врожайності базової насіннєвої картоплі сорту Житниця на 86,1 % визначається розвитком асиміляційного апарату (R2=0,86). Рівняння регресії (у=0,2416х-1,0458) підтверджує, що інтенсифікація фотосинтетичної діяльності через застосування регуляторів росту є стратегічно вірним заходом, оскільки забезпечує прогнозований приріст врожаю за рахунок оптимізації листкової поверхні та подовження терміну її активного функціонування.
Висновок. Комплексне застосування препаратів Радіфарм та Фармайод у насадженнях базового насіннєвого матеріалу картоплі сорту Житниця забезпечує синергічний ефект, стимулюючи формування потужного листкового апарату та накопичення сухих речовин. Важливою перевагою такого обробітку є пролонгація фотосинтетичної активності внаслідок подовження міжфазних періодів, що дозволяє рослинам ефективніше реалізовувати свій генетичний потенціал.

Порівняльна оцінка новостворених зарубіжних сортів пшениці озимої за господарсько-цінними ознаками

В.Г. Крижанівський — 2026-05-06

Мета. Метою досліджень було провести порівняльну оцінку новостворених зарубіжних сортів озимої пшениці зарубіжної селекції за господарсько-цінними ознаками в Правобережному Лісостепу. Методи. Польові i лабораторні для вивчення мінливості господарсько-цінних ознак пшениці озимої, математичні методи для достовірності отриманих даних.
Результати. Для проведення досліджень використані нові сорти озимої пшениці зарубіжної селекції, які відрізнялися за походженням і були одержані у різних селекційних установах Європи. В умовах Уманського району Черкаської області досліджувані сорти озимої пшениці вивчалися вперше. Це означає, що для кожного сорту озимої пшениці повинен бути свій ареал. Тобто, такі ґрунтово-кліматичні умови, які найбільш придатні для реалізації потенційних можливостей, закладених у генотипі сорту. Особливо це важливо для зарубіжних сортів озимої пшениці іноземної селекції, які переносяться в цілком інші екологічні умови і потрібно вивчити їх адаптаційні можливості. Новостворені сорти озимої пшениці зарубіжних селекційних установ та встановлення можливості їх використання як дієвого методу інтенсифікації зерновиробництва шляхом підвищення врожайності і потенційні можливості якої закладений у генотипі конкретного сорту. Підібрані новостворені сорти озимої пшениці зарубіжного походження, які мають високу врожайність, вдало поєднують з якістю зерна та стійкістю проти біотичних та абіотичних факторів, і вирощування яких дозволяє підвищити ефективність зернового господарства.
Висновки. У середньому за 2024–2025 р.р. врожайність нового сорту озимої пшениці французької селекції Лінус досягла 9,78 т/га, або на 23,6% була вищою від показників сорту-контролю Самурай (8,16 т/га). Високі значення показників урожайності – відповідно 8,79 і 9,04 т/га відмічено для нових зарубіжних сортів озимої пшениці з Німеччини Мулан і Акратос, або на 0,63 і 0,88 т/га більше врожайності на контролі. Маса 1000 зерен складала, відповідно, 46,4 і 44,2 г проти 42,3 г у німецького сорту-контролю Самурай (42,3 г), тобто перевага щодо крупності 1000 зерен досягала відповідно 4,1 і 1,9 г. найвищий вміст білка нами відмічений у зерні сортів Акратос – 14,2 % і Лінус – 14,4 % проти 11,9 % у сорту-стандарту Самурай. За даною ознакою жоден із досліджуваних сортів озимої пшениці зарубіжної селекції не поступився стандарту Самурай.
Отже, за даними проведених в умовах виробництва дослідів, можна прийти до висновку про важливість сорту в отриманні високоякісного зерна, яке відзначається хорошими борошномельними і хлібопекарськими якостями. Серед зарубіжних сортів високу врожайність з якісними показниками зерна вдало поєднує новий сорт озимої пшениці французької селекції Лінус.

Вплив звукових хвиль різної частоти на ріст і врожайність томатів різних сортів

О.Б. Мартинова — 2026-05-06

Мета. Метою статті є розширений аналіз впливу звуку на окремі аспекти фізіологічного зростання томатів, які можна використовувати для нових сільськогосподарських практик та біотехнологічних обробок рослин.
Методи. Стаття являє собою тематичний огляд досліджень аспектів впливу звуків на зростання та розвиток рослин. Використано методи аналізу, синтезу, узагальнення та формалізації для складання рекомендацій, як за допомогою музики стимулювати зростання рослин та проростання насіння.
Результати. Як свідчать результати огляду, проведеного в даному дослідженні, вплив звукових хвиль різної частоти може реалізовувати потенціал у динаміці параметрів росту та врожайності томатів як репрезентативних сільськогосподарських культур, вирощуванню яких наразі приділяється значна увага. У статті акценовано увагу на дуалістичному характері такого впливу, залежно від використовуваних частот: від стимулювання до деструкції. Очевидно, що науково обґрунтований вплив звукового сигналу на томати на різних фазах їх вирощування може пришвидшити ріст рослин, надати додаткової стійкості насінню, що безпосередньо впливає на показники врожайності. У дослідженні просувається пріоритетна наукова позиція щодо доцільності використання звукових хвиль різної частоти в якості стимуляторів чи регуляторів росту рослин у процесі вирощування томатів.

Висновки. У статті окреслено деякі основні концепції сучасного стану дослідження звукових хвиль та модуляції молекулярних реакцій у рослин на клітинному та субклітинному рівнях після обробки звуковими хвилями. Водночас, молекулярний рецептор, який сприймає звукову хвилю в рослинах, наразі ще не ідентифікований науковцями. У дослідженні обґрунтовано, що ультразвукова обробка насіння перед посадкою посилює процес проростання, підвищує врожайність культур, водночас комплексне застосування добрив з ультразвуковою дією стимулює життєві процеси та розвиток рослин, підвищує показники урожайності.

Вплив різних видів травмування насіння на його посівні якості та врожайні властивості гібридів кукурудзи

Н.О. Пащенко — 2026-05-06

Мета. Визначення посівних якостей насіння, ознак росту та формування продуктивності рослин кукурудзи, вирощених з насіння з різними видами травмування, розробка рекомендацій щодо придатності до посіву насіння з мікро- та макропошкодженнями ендосперму та зародка.
Методи. Стандартні методи в рослинництві, насінництві та насіннєзнавстві. Проростання насіння визначали стандартним методом та методом холодного пророщування.
Результати. Найвищі показники енергії проростання та лабораторної схожості насіння кукурудзи отримані у варіанті зі здоровим насінням без ознак пошкодження – 97 та 100% відповідно. Мікротравми зародка призвели до зниження показників на 7-8%. Насіння з макротравмами зародка (повністю або частково вибитий зародок, повністю або частково відокремлена оболонка над зародком) мало енергію проростання та лабораторну схожість на рівні 44-47%, що повністю виключало можливість використання такого матеріалу для посіву. Мікро- та макротравми ендосперму майже не впливали на лабораторні показники.
Результати холодного пророщування у лабораторії та в польових умовах показали, що найвищі показники лабораторної та польової схожості були у варіанті зі здоровим насінням 81 та 80% відповідно. Показники насіння з мікротравмами ендосперму були на 4-6% нижчими. Мікропошкодження зародка призвели до зниження лабораторної та польової схожості до 63-64%, а макротравми ендосперму – до 51-55%. Найнижчі показники були у варіанті з макротравмами зародка і становили 33 та 35% відповідно.
В результаті ранжування даних щодо врожайності зерна було виявлено, що найменший вплив на формування зернової продуктивності гібрида Хортиця мали мікропошкодження ендосперму та зародка, найбільший – макропошкодження ендосперму та зародка, і для зародка вони були критичними.
Висновки. Таким чином, травми насіння вплинули на показники лабораторної схожості насіння, яка визначалася як стандартним методом, так і методом холодного пророщування, польову схожість насіння, процеси росту рослин та формування зернової продуктивності гібрида Хортиця. Мікропошкодження ендосперму та зародка мали найменший негативний вплив, а макропошкодження ендосперму та зародка – найбільший.

Селекційна цінність гібридів кукурудзи за показниками гетерозису та якості зерна

В.В. Прудніков — 2026-05-06

Мета. Метою дослідження було визначення селекційної цінності гібридів кукурудзи F1 за рівнем прояву істинного та гіпотетичного гетерозису щодо показників індивідуальної продуктивності, елементів структури качана та біохімічних характеристик зерна, а також встановлення характеру успадкування основних господарсько-цінних ознак.
Методи. Дослідження проведено у 2025 році в умовах Правобережного Лісостепу України. Матеріалом слугували гібриди F₁, отримані шляхом схрещування інбредних ліній із тестерними формами. Оцінювання здійснювали за комплексом показників структури качана (довжина та діаметр качана, кількість зерен у ряду, маса 1000 зерен, маса зерна з рослини) та біохімічних показників якості зерна (вміст білка, олії та крохмалю). Рівень гетерозису визначали шляхом розрахунку істинного та гіпотетичного ефектів за методикою Д. С. Омарова. Тип успадкування ознак встановлювали на основі індексу фенотипового домінування за Griffing. Статистичну обробку результатів здійснювали із застосуванням загальноприйнятих методів варіаційного аналізу.
Результати. Встановлено, що більшість досліджених гібридних комбінацій характеризувалися позитивним гетерозисом за показниками продуктивності. Найвищі значення істинного та гіпотетичного гетерозису за масою зерна з рослини, довжиною та діаметром качана, кількістю зерен у ряду та масою 1000 зерен зафіксовано у гібридів за участі ліній FV 243, LLF 2983 та (LFH1940 × LMH3161) у поєднанні з АК 153. Для більшості показників структури качана і продуктивності встановлено прояв наддомінування, що забезпечувало перевищення гібридів над кращими батьківськими формами. За біохімічними показниками зерна виявлено різноспрямований характер успадкування: вміст білка та олії у більшості комбінацій проявлявся за типом наддомінування, тоді як за вмістом крохмалю переважало негативне домінування. Отримані дані свідчать про значну генетичну варіабельність досліджених комбінацій і можливість ефективного добору цінних генотипів.
Висновки. Виявлено перспективні гібридні комбінації з високим рівнем гетерозисного ефекту та сприятливим поєднанням продуктивних і якісних показників зерна. Переважання наддомінування за більшістю господарсько-цінних ознак свідчить про доцільність використання досліджених батьківських форм у подальших селекційних програмах. Комплексна оцінка за показниками продуктивності та якості зерна є ефективним підходом для відбору конкурентоспроможних гібридів кукурудзи.

Сучасні технології в кормовиробництві: автоматизація та оптимізація виробничих процесів

В.П. Резніченко — 2026-05-06

Стаття аналізує значущість кормовиробництва у сфері агропромислового комплексу, особливо в контексті впливу на ефективність галузі тваринництва. В умовах зростаючих вимог до продуктивності та екологічної стійкості, інновації в кормовиробництві виступають не лише як бажані, але й як критично необхідні. Автори досліджують впровадження передових технологій, таких як автоматизація процесів, біотехнології, інтеграція штучного інтелекту, які сприяють підвищенню якості кормів та ефективності виробничих ланцюгів. Зміна ролі кормовиробництва у структурі агропромислового комплексу підкреслює його вплив на якість кінцевої продукції та загальне здоров'я суспільства. Це стає особливо важливим, коли кормовиробництво інтегрується в системи замкнутого циклу, де відходи одних процесів використовуються як ресурси для інших, сприяючи сталості і зниженню впливу на клімат. Автоматизація процесів, таких як дозування та змішування компонентів кормів, забезпечує точність і повторюваність, що має безпосередній вплив на якість харчування та здоров'я тварин. Ці системи дозволяють інтегруватися з іншими системами керування на фермі, що оптимізує процеси на всіх рівнях виробництва. Штучний інтелект відкриває нові можливості для оптимізації формул кормів на основі аналізу великих даних про харчові властивості інгредієнтів, здоров'я та продуктивність тварин. Він також сприяє розробці кормів, які можуть замінити антибіотики та підтримувати здоров'я тварин природними способами, що важливо для глобальної боротьби з резистентністю до антибіотиків. Інтернет речей (IoT) підвищує ефективність кормовиробництва через реальний моніторинг покращуючи управління ресурсами. Застосування IoT також мінімізує вплив на довкілля через краще управління витратами енергії та ресурсів. Стаття підкреслює важливість біотехнологій у розробці кормів з покращеними нутріційними властивостями, що знижує залежність від зовнішніх джерел сировини та сприяє сталому розвитку. Виклики, пов'язані з використанням мікроорганізмів, вимагають строгого контролю за чистотою та безпекою культур для забезпечення стабільності виробничих процесів.

Стратегія сталого землекористування у сільському господарстві: принципи, виклики, інноваційні заходи та шляхи реалізації

О.І. Гуторов — 2026-05-06

Мета. Визначити та обґрунтовати фундаментальні принципи, проаналізувати основні перешкоди, запропонувати стратегічні напрями та інструменти для подолання викликів на шляху до сталого землекористування у сільському господарстві. Результати. В роботі обґрунтовано, що стратегія формування сталого землекористування в сільському господарстві України визначається критичною потребою гармонізації економічних, соціальних та екологічних аспектів аграрного виробництва. Стратегія формування сталого землекористування повинна базуєтися на принципах: пріоритет охорони земель, раціональне використання та відтворення ресурсів, екологічна безпека, комплексність, наукове обґрунтування. Визначено, що стратегія формування сталого землекористування реалізується через комплекс взаємопов'язаних заходів та шляхів, спрямованих на забезпечення економічної ефективності, соціальної справедливості та екологічної безпеки використання земельних ресурсів. Запропоновано та обґрунтовано заходи реалізації стратегії сталого землекористування: екологізація сільськогосподарського виробництва, збереження та розширення прав землекористування, розвиток сільської інфраструктури та соціальних послуг, стимулювання диверсифікації доходів, адаптація до зміни клімату; моніторинг та контроль за використанням земель. Доведена необхідність: удосконалення земельного законодавства та державної політики для створення сприятливих умов для сталого землекористування; запровадження фінансових стимулів для аграріїв, які застосовують сталі практики; впровадження результатів наукових досліджень та інноваційних технологій у практику землекористування; залучення громадськості до процесів планування та прийняття рішень щодо використання земельних ресурсів. Головні виклики на шляху до сталого землекористування в сільському господарстві України розділено на ключові групи: наслідки повномасштабного вторгнення, екологічні проблеми та соціально-економічні чинники. Висновки. Стратегія формування сталого землекористування є критичною передумовою для забезпечення довгострокової продовольчої безпеки, збереження природного капіталу України та інтеграції її аграрного сектору в європейську систему цінностей. Поточна модель використання земель є виснажливою та нестійкою перед сучасними викликами, зокрема зміною клімату та деградацією ґрунтів. Ефективна стратегія сталого землекористування у сільському господарстві має базуватися на збалансованому поєднанні екологічних, економічних та соціальних принципів. Ігнорування будь-якого з них унеможливлює досягнення справжньої сталості. Фундаментальним принципом визнано пріоритетність заходів із відтворення та збереження родючості ґрунтів над максимізацією короткострокового прибутку. Стратегія формування сталого землекористування в сільському господарстві України реалізується через комплекс взаємопов'язаних заходів та шляхів. Жоден окремий інструмент не дасть бажаного ефекту без супутніх змін у правовій та економічній площині. Впровадження сталих практик підвищує конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств на внутрішньому та світовому ринках та сприяє залученню інвестицій. Успіх впровадження стратегії сталого землекористування у сільському господарстві значною мірою залежить від рівня обізнаності та готовності до співпраці між усіма стейкхолдерами: державою, аграріями, науковцями та місцевими громадами. Стратегія сталого розвитку є не просто бажаною, а критично необхідною для забезпечення життєздатності, стійкості та майбутнього українського аграрного сектору в умовах сучасних викликів.

Соціальна відповідальність як ключовий компонент сталого інноваційного розвитку

М.В. Дейнега — 2026-05-06

Мета. Дослідити роль соціальної відповідальності, як фундаментального елемента сталого інноваційного розвитку, що сприяє досягненню цілей сталого розвитку у сучасному бізнес-середовищі. Методи. Методологічною основою дослідження послужили праці вітчизняних науковців та теоретичні концепції соціальної відповідальності, сталого розвитку та інновацій, що забезпечують основи для аналізу і висновків. При розробці та вирішенні поставлених завдань використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема експертне оцінювання та узагальнення – для аналізу та формування пропозицій. Результати. Сталий інноваційний розвиток базується на гармонії інновацій, технологічного прогресу, економічного зростання, соціального добробуту і захисту довкілля, оскільки тільки за умови їхнього інтегрованого розгляду можна досягти сталого прогресу. Це вимагає впровадження соціально відповідальних практик та акценту на екологічну стійкість, що відкриває нові можливості для інновацій. Витрати українського агробізнесу на цілі сталого розвитку фокусуються на впровадженні кліматично-розумних технологій, Smart-інфраструктурі, точному землеробстві, енерго та ресурсоефективності, циркулятній економіці та соціальній відповідальності. Ключовими напрямами є низьковуглецеве виробництво та модернізація, хоча фінансування суттєво ускладнене втратами від війни, що досягли $11,2 млрд. Підприємства, які інтегрують КСВ у свою корпоративну стратегію, демонструють кращі показники економічної, соціальної та екологічної стабільності за допомогою таких факторів, як зелені інновації та підвищення репутації. Це підтверджує, що соціальна відповідальність є не просто етичним обов’язком, а джерелом конкурентної переваги та інноваційного потенціалу. Дослідження показують, що соціальна відповідальність прямо підтримує цілі сталого розвитку, забезпечуючи поведінкову основу для їх реалізації. Ефективність цього підходу залежить від прозорості, підзвітності та мультистейкхолдерного діалогу. Висновки. Соціальна відповідальність є не просто моральним обов’язком, а стратегічною потребою для досягнення сталого інноваційного розвитку. Встановлено, що сталий інноваційний розвиток – це модель прогресу, що базується на впровадженні новітніх технологій та ідей для задоволення потреб сучасного покоління без шкоди для майбутнього, забезпечуючи баланс між технологічним прогресом, економічним зростанням, екологічною безпекою та соціальною справедливістю. Це перехід на якісно новий рівень ефективності з мінімальним впливом на довкілля, на основі раціонального використання ресурсів та подолання глобальних проблем. Субєкти господарювання, які приймають на себе зобов’язання в досягненні цілей сталого розвитку, не тільки зменшують негативний вплив на навколишнє середовище, але й посилюють внутрішню мотивацію співробітників до екологічної поведінки. Соціальна відповідальність є стратегічною ініціативою для будь-якого суб’єкту, яка передбачає досягнення довгострокового успіху в умовах сучасних глобальних викликів.

60 років з дня народження Волкової Наталії Едуардівни

Р.А. Вожегова — 2026-05-06

Колектив Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства НААН України щиро вітає Наталію Едуардівну з 60-річчям.

Степанов Юрій Олександрович (до 75-річчя від дня народження)

Р.А. Вожегова — 2026-05-06

Колектив Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства НААН щиро вітає Юрія Олександровича з 75-річчям від дня народження.