ЗМІНА ПАТОГЕНЕЗУ ГРИБІВ-САПРОФІТІВ У БУРЯКОВИХ АГОЦЕНОЗАХ
Анотація
Мета. Дослідити зміну патогенезу грибів-сапрофітів у бурякових агроценозах. Методи. Лабораторні та польові. Результати. Встановлено, що для свого розвитку ґрунтові гриби – сапрофіти, що проявляють себе як некротрофи, потребують поживних речовин, які вони знаходять лише в тканинах кореневої системи рослин, переходячи на паразитарний спосіб існування. Визначено, що найбільша кількість інфекційних зачатків, які здатні проростати і утворювати колонії грибів були виділені із зразків відібраних у зоні нестійкого зволоження – 115 тис. шт. в 1 г. а. с. ґрунту і дещо менше з ґрунту зони недостатнього зволоження – 101 тис. шт. в 1 г. а. с. Слід зазначити, що у весняний період із ґрунту не вилучено грибів роду Rhizoctonia – збудників бурої та червоної гнилі, що підтверджує нашу думку про їх схильність до паразитичного способу існування. Зокрема, кількість інокулюму ґрунтових грибів у зонах діяльності БЦДСС та ВПДСС у період активної вегетації рослин культури зростала в 1,5 раза. Особливо це простежувалося за рахунок розширення видового складу грибів фузаріїв, пеніциліїв та темноколірних. Одним із важливих показників патологічного процесу на сьогодні є швидкість росту міцелію та проростання спор патогенів, що характеризуються багатьма чинниками. Слід відмітити про істотну різницю у швидкості росту представлених грибів. Інтенсивно із швидкістю 0,937 мм/год розростався міцелій з утворенням спор у мікроміцета Mucor mucedо, який власне і провокує загнивання м’яких тканин кореня. Визначено, що у темноколірних видів грибів швидкість росту була різною: так, у виду Phoma betea вона значно поступалася швидкості росту Alternaria і Thielaviopsis, які набагато швидше захоплювали простір та стимулювали розвиток захворювання. Гриб Phoma betea досить часто вилучався сумісно з іншими видами. Повільніший розвиток міцелію відмічено і у токсиноутворюючих видів пеніциліїв, які своїми специфічнио хімічними токсинами, що властиві даним мікроміцетам, посилювали розвиток гнилей. Одним із головних факторів у розповсюдженні, регуляції росту та фізіологічної активності мікобіоти залишається температура. Відомо, що більшість видів грибів розвивається в межах оптимальної температури 18–25оС, яка найбільш сприятлива для розвитку збудників хвороб. Існує мінімальна та максимальна температура, при якій хвороба не розвивається, тобто розвиток патогену уповільнюється. Тому, чим більшою була швидкість росту гриба тим інтенсивніше він захоплював простір, а у природних умовах уражував здорові тканини. Гриби, які розвивалися повільніше, нерідко пригнічувалися швидкоростучими видами. Це дозволяє говорити про більш інтенсивне формування паразитичних властивостей у швидкоростучих мікроміцетів. Швидкість росту грибів залежить і від рН середовища, що корегується кореневими виділеннями рослин. Проаналізувавши рН кореневих виділень різних культур бурякових агроценозів) визначено, що практично в усіх культур вони мали слабо кислу реакцію 5,0–6,5. Це сприяло не тільки формуванню складу, а й розвитку більшості ґрунтових грибів особливо фузаріїв. Слід зазначити, що ґрунтові гриби розвиваються в широкому діапазоні рН від лужного до кислого. Проаналізовано вплив рН середовища на швидкість росту фузаріїв – збудників фузаріозної гнилі та некрозу судинно-волокнистих пучків, результати. Домінуючі види фузаріїв активно розвивалися на середовищі рН яке становило 6,0, що відповідає кислотності кореневих виділень багатьох рослин бурякових сівозмін. Відмічено диференціацію у швидкості росту міцелію на слабо кислому середовищі у видів F. culmorum (0,489 мм/год), F. moniliforme (0,485 мм/год) та F. solani (0,321 мм/год). За цієї умови дещо слабкіше розвивався вид F. oxysporum (0,171 мм/год). Ті види фузаріїв, швидкість росту у яких була слабкішою, як правило виділялися сумісно з іншими видами мікроміцетів, що і посилювало розвиток патогенезу. Висновки. Таким чином, за результатами досліджень представлено складові біологічного фактору зміни патогенезу збудників хвороб коренеплодів через формування видового складу мікобіоти, що уражує рослини буряків цукрових у сучасних умовах господарювання. Зокрема, встановлено, що на цей процес впливає комплекс факторів, серед яких важлива роль відводиться реакції збудників хвороб коренеплодів буряків цукрових на зональність вирощування культури, рН середовища та деяких інших.
Посилання
2. Саблук В.Т, Шендрик Р.Я., Запольська Н.М. Шкідники та хвороби цукрових буряків. Київ : Колобіг, 2005. 448 с.
3. Беккер З.Э. Физиология и биохимия грибов. Москва : МГУ, 1988. 215 с.
4. Калинина Р.Т. Определение патогенности и наличия фитотоксионов у грибов рода Fusarium возбудителей корневой гнили озимой пшеницы. Микология и фитопатология. 1980. Т. 14. Вып. 1. С. 51–56.
5. Буряки цукрові. Методи визначення ураженості хворобами : ДСТУ 6058:2008 [Чинний від 2010-01-01]. Київ : Держспоживстандарт України, 2010. 6 с. (Національні стандарти України).
6. Литвинов Н.А. Определитель микроскопических почвенных грибов. Ленинград, 1987. 294 с.
7. Наумов Н.А. Методы микологичских и фитопатологических исследований. Москва : Сельгозгиз, 1937. 312 с.